3.2. Промисловий комплекс

Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промисло­вого виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво елект­роенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енер­гетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працю­ють на нетрадиційних джерелах енергії. В структурі виробництва (видо­бутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домі­нуюча роль належить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основ­ному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить До­нецькому басейну - 87,0% (близько 100 млрд. т), Львівсько-Волинсько­му та Дніпровському буро-вугільному басейні - відповідно 2,0% (біля 2 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Хар­ківської і Полтавської областей - 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі - 0,2 млрд. т. Головним завданням розвитку вугільної промисло­вості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт.

Нафтова і нафтопереробна промисловість України в своєму розмі­щенні орієнтується на родовища Передкарпаття - Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та інші, а також нафто­газоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської

140

Ноціонольно економіка

областей, до найбільших з яких належать Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафто­видобувної промисловості України у повоєнні роки. Зараз основний ви­добуток нафти припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний ре­гіон - 111 родовищ, запаси 785,4 млрд. м³. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Причорноморсько-Крим-ському нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% (17 родовищ, запаси 14,3 млрд. м³) від запасів України, тому видо­буток нафти практично відсутній. В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) - Дрогобицький, Кре­менчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одеський, Херсонський. У зв'язку з незначним видобутком'нафти в Україні обсяги її переробки в значній мірі залежать від масштабів імпортних поставок. Найважливі­шим завданням розвитку нафтопереробної промисловості є забезпечення суттєвого зростання технічного рівня виробництва. В першу чергу слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80% від загальних запасів.

Газова промисловість України орієнтується в своєму розміщенні на дев'ять нафтогазоносних областей, об'єднаних у три нафтогазоносні райони: Дніпровсько-Донецький (охоплює Сумську, Полтавську, Хар­ківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську облас­ті), Карпатський (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівець­ка і Закарпатська області) та Причорноморсько-Кримський (включає Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим). Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в ос­танні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії та Туркменистану. Перспективи розвитку газової промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій і техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видо­бутку ресурсу.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі природно-географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому неможливо через невеликі його запаси. На території України загальні геологічні запаси торфу станов­лять 2172,6 млн. т, у тому числі 1555,0 млн. т - придатні для виробництва палива, з яких балансові запаси становлять 724,7 млн. т. Враховуючи ра­діоактивну забрудненість багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

НІ. Господарський комплекс національної економіки І мого аруктуро 141

Функціонування виробничої та обслуговуючої сфер неможливе без використання електричної й теплової енергії. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі та в перспективі є і буде електрична енергія. Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості. У вартості електроенергії міс­титься висока частка матеріальних затрат і незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та Сонця.

Основними регіонами розміщення підприємств з виробництва елект­роенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Лу­ганська області - на сході, Львівська та Івано-Франківська - на заході, Вінницька та Київська області - в центральній частині України.

Підприємства, які виробляють і передають споживачам теплову енер­гію, розташовані в усіх великих населених пунктах України.

Металургійний комплекс України представлений підприємствами чор­ної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеціалізації України в міжнаціональному територіальному поділі праці. Чорній металургії на­лежить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбі­нування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розмі­щення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії - Донецький кам'яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізо­рудна база чорної металургії України представлена Криворізьким (18,7 млрд.т), Кременчуцьким 4,5 млрд.т), Білозерським (2,5 млрд.т) та Кер­ченським (1,8 млрд.т) басейнами. В Україні із рідкісних металів, які вико­ристовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (у Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнетривів, флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться на Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Нині в Україні нараховується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, З феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів і три заводи металоконструкцій.

у, лр Національна економіко

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Головним виробником коксу є Донецький металур­гійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Доне­цькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформу­вався один з найбільших металургійних районів світу.

На території країни історично сформувалося три металургійних райо­ни. Придніпровський металургійний район розташований вздовж право­го і лівого берегів Дніпра - від Кременчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей район є найбільшим ви­робником сталі і прокату. Донецький металургійний район охоплює ме­талургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу і чавуну. Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металур­гійними комбінатами - «Азовсталь», а також ім. Ілліча, коксохімзаводом, північну і східну частини Керченського півострова.

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родо­вищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, ніке­лю, ртуті та інші. Алюмінієва промисловість використовує в якості сиро­вини боксити, запаси котрих на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Боксити завозять з Угорщини. Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в ба­гатьох областях України, а видобувається він в основному у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Головними ро­довищами калійно-магнієвих солей в Україні є Стебниківське і Калуське у Прикарпатті та сполук магнію - Сиваське в Криму. Виробництво ніке­лю орієнтується на найбільші родовища промислового значення, якими є Побузьке і Придніпровське. Найбільші родовища титанових руд знахо­дяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетров­ській (Самотканське). Поки ще не експлуатуються родовища хромітів в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, тому потреба України в хромі задовольняється за рахунок імпорту з Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її ро­довище - Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки, є також родовище в Закарпатті (Вишкове). Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами - сировин­ним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве,