VIII. Національна економіка і світовому господарств 353

Формуються нові засади оцінки раціональності існування системи світо­вого господарства у вигляді спеціальних економічних, високотехнологіч-них, економіко-технологічних та інших територій як в межах держави, так і на міждержавних теренах. Ключовими факторами співіснування терито­ріальних об'єднань є узгодження альтернативних цілей для розподілу між ними обмежених ресурсів. З метою висвітлення та узгодження економічних інтересів суб'єктів світового господарства виникають торгові та фінансо­ві посередники, роль яких відіграють як окремі суб'єкти підприємництва, так і окремі території, цілі держави. На таких територіях концентруються зони ділового спілкування - фінансові та товарні біржі, дослідно-техноло­гічні та аналітичні центри, тощо. Вважається, що такі посередницькі цен­три є керуючою системою сучасного світового господарства.

Сучасне світове господарство сповідує принципи відкритої економі­ки, яка поєднує вплив на державу зовнішніх геополітичних, економічних та внутрішніх соціокультурних факторів.

Важливою ланкою у реалізації принципів відкритої економіки є вільні економічні зони, діяльність яких лібералізує та активізує зовнішньоеко­номічну діяльність держави. Необхідність здійснення обмінних операцій між країнами зумовила формування міжнародних економічних відносин як окремої економічної категорії, а також сприяла інтенсифікації міжна­родного поділу праці і, відповідно, розширенню руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації.

Сучасний розвиток світового господарства виділив нові ринки як сфе­ри діяльності національних економік:

1. За територіальними ознаками:

• місцеві;

• регіональні;

• національні;

• світові.

Причому особливістю регіональних ринків є обмеження не територі­єю держави, а територією регіону, до якого може входити декілька держав, пов'язаних єдиними для регіону умовами економічного обміну на підста­ві особливостей суспільного розподілу праці для країн цього регіону.

Світовий ринок розглядається як сукупність національних ринків дер­жав, які беруть участь у світовій торгівлі з продажу товарів, обміну на­уково-технічними досягненнями, послугами, тощо.

2. За об'єктами купівлі-продажу:

• товарів широкого вжитку;

• праці;

• цінних паперів;

• науково-технічних знань;

• інформації.

354

Національна економіко

Причому ринок праці розглядається як ринок незайнятих трудових ресурсів, які вивільнюються під впливом впровадження ринкових відно­син у всі сфери суспільного виробництва.

Ринок цінних паперів є частиною ринку позичкового капіталу, де аку­мулюються грошові накопичення учасників світового господарства.

Ринок інформації є продуктом прискореної інтеграції до світового господарства і задовольняє потреби капіталу (і малого, і великого) у всіх видах інформації.

3. За класом споживачів:

• споживацький;

• ринок виробників;

• ринок посередників;

• ринок держав.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, роботою забезпе­чено більше 3 мільйонів осіб. У загальному визначенні - це територія, що має вигідне географічне розташування, має свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності. Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було надане в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року: під вільною економічною зоною треба мати на увазі частину тери­торії держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території щодо права імпорту і відпо­відним податкам і не піддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що вільною ця територія є лише в тому сенсі, що за­везені на неї товари звільняються від митних зборів, податків на імпорт і інших видів контролю за імпортом, відповідно до митного законодавства країни, яке застосовується до імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через кордон, не декларуються як ввезені на територію приймаючої країни. Але в той же час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від визна­ченого економічного правопорядку, а лише полегшують його.

Найбільш поширеними у світовій практиці є ВЕЗ сталого виробничо­го спрямування, створення яких повинно розв'язати питання:

• стимулювання промислового експорту й одержання внаслідок цього валютних коштів;

• зростання зайнятості населення;

• перетворення зони у полігони з випробування нових методів господа­рювання, впровадження інноваційних технологій та сприяння росту національного господарства.