2.7. Зовнішньоекономічний потенціал

Територіальний поділ праці — об'єктивний процес виробничої спе­ціалізації економічних районів чи країн і посилення міжрайонної або

II. Хорактеристика економічного потенціалу національної економіки 113

міждержавної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послу­гами. Просторовий суспільний поділ праці взагалі зумовлений економіч­ними, соціальними, природними, національно-історичними особливос­тями різних територій та їх географічним положенням.

Розрізняють дві форми територіального поділу праці: міжрайонний - у межах однієї країни і міжнародний - між країнами. Відповідно до чинних законів міжнародного ринку країни спеціалізуються на тому ви­робництві, національні вартості продукту якого нижчі за інтернаціональ­ні. Відтак під міжнародним поділом праці розуміють процес взаємоо-бумовленої спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів для продажу на світовому ринку, що сприяє створенню системи багато­сторонніх зв'язків між країнами.

У міжнаціональному поділі праці існують певні суперечності. Це, на­самперед, надмірна спеціалізація країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство у залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює його галузеву структуру. Окремі держави обирають галузі спеціалізації, які вони вважають вигідни­ми. Справді, деякі галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній пра­ці й слабо пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа галузі об­робної промисловості, в т.ч. машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки ґрунтуються на розвинено­му господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Поступове входження України у світовий економічний простір вияв­ляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господар­ську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

Займаючи територію менше І % земної кулі, Україна має 5 % природ­них ресурсів світу. Зокрема, її запаси марганцю становлять 80 % його за­пасів у Європі. Проте вона не може повністю задовольнити свої потреби за рахунок власних ресурсів. Україна й надалі імпортуватиме нафту та горючий газ, ліс і лісоматеріали, бавовну, деякі кольорові метали, вовну та іншу продукцію.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на вироб­ництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат), продук­ції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві хімікатів, цементу.

Україна має висококваліфікований науково-технічний і технологічний потенціали в літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва літаків. За останні роки

114

Національна економіка

випущено три принципово нові моделі літаків - «Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32», що вважаються перспективними моделями XXI ст.

Великі можливості для виходу на міжнародний економічний простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Вже нині реалізуються між­народні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться українські ра-кети-носії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон». Здійснюється низка інших між­народних проектів.

Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконувати замов­лення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопромислових), суден технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу із замкненим циклом виробництва цієї складної і ви-сокотехнологічної продукції. За своїми технічними характеристиками українські танки не лише не поступаються передовим світовим анало­гам, а й за багатьма параметрами перевищують їх.

Високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва є і в інших галузях машинобудування, зокрема, в приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, в окремих га­лузях чорної та кольорової металургії.

Значними є потенційні можливості України у виході на світовий ри­нок з продукцією АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олії.

Зовнішньоекономічна політика України щодо експорту зерна має вра­ховувати шалену конкуренцію на світовому ринку зерна і можливий у зв'язку з цим усілякий опір з боку інших країн-експортерів цієї продук­ції. Це пов'язано з обмеженою місткістю світового ринку продовольчого й фуражного зерна - близько 185 млн. т. Із загального обсягу експор­ту пшениці 75% припадає на Аргентину, Австралію, Канаду і США та країни ЄС, у т.ч. на Францію, а на США - 64% всього експорту зерна кукурудзи. Серйозними конкурентами України на ринку зерна з постсо-ціалістичних країн є Угорщина, Казахстан, Польща.

Незважаючи на спад виробництва сільськогосподарської продукції, у т.ч. й зерна, Україна вже нині вступила в конкурентну боротьбу за її збут на світовому ринку. З урахуванням нинішньої економічної ситуації пра­вомірно ставити завдання щодо експорту 8-Ю млн. т зерна і домагатись такої квоти в разі вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).

Основними імпортерами зерна нині є 20 держав світу. Найбільш віро­гідними партнерами України на ринку зерна будуть Грузія, Азербайджан, Узбекистан, Туркменистан, з якими варто укладати довготермінові уго­ди. Не виключається також налагодження цього ринку з іншими країна­ми, передусім Африки.