VII. Теоретичні осношн полого розттку національної економіки 335

• незначна частка приладобудування, машинобудування, тонкого хі­мічного синтезу та інших високих технологій в структурі промисловості та негативна динаміка її росту;

• домінування і збільшення частки у ВВП енергоємних гірничо-ви­добувних галузей, металургії та інших видів первинної переробки сиро­вини;

• недостатнє використання національного науково-технічного потен­ціалу в інтересах України;

• слабка розвиненість малих та середніх інноваційних підприємств;

• зниження якості робочої сили, яке сталося за рахунок вимивання найбільш кваліфікованих працівників з реальної економіки в торгівлю та за кордон;

• недостатній рівень державного впливу на розвиток в Україні інноваційної діяльності через невідповідність органів державного управ­ління моделі інноваційного розвитку економіки;

• недостатній вплив освітніх програм на впровадження інновацій на всіх рівнях суспільної та освітньої діяльності.

Негативні фактори впливу на національну систему інновацій в даний час переважають позитивні, тому інноваційний розвиток країни знахо­диться в зародковому стані. Так, у структурі виробництва національної промисловості переважають низько- та середньо-технологічні продукти ІІ-ІУ технологічних укладів. Зокрема, на сировинну продукцію в загаль­ному обсязі реалізованої продукції добувної та обробної промисловості у 2005 р. припадало 66,7 %, у той час як на інвестиційну продукцію - 13,3 %, а на товари тривалого користування - лише 1,3 %.

Інноваційна активність промислових підприємств України є надзвичайно низькою порівняно з іншими державами. В Україні у 2005 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції був у 7 разів меншим, ніж у країнах ЄС, і складав 24,5 млрд грн, що становило лише 6,4 % загального обсягу реалізованої промислової продукції держави.

Перехід на інноваційну модель сталого розвитку об'єктивно є єдиним шансом уникнути наступних криз і незворотнього відставання від роз­винутих країн, однак вимагає швидких організаційно-управлінських та політичних рішень.

Національні інновації можуть бути використані при виробництві про­дуктів харчування, одягу, взуття, в машинобудуванні, енергетиці та ін­ших галузях, які мають великий попит на інновації.

Можна виділити три види інноваційних потоків: індивідуальна ініціа­тива, промислове замовлення і державні інноваційні програми.

Індивідуальна ініціатива- це інноваційні ідеї, висунуті окремими фахівцями або невеликими колективами. У промисловості такими інно-ваторами є інженери-розробники та винахідники, які пропонують нові

336

Ноціоишішя моиоиіц

вироби, матеріали, лікарські препарати та технології, нові види послуг. У сільському господарстві, крім інженерів, причетних до сільгосптехніки та сільгоспхімії, інноваторами є агрономи та тваринники, що вивели нові сорти сільгоспкультур та нові породи свійських тварин. У медицині - це нові методи лікування, запропоновані лікарями-інноваторами.

Промислове замовлення- це нові розробки, виконані на замов­лення промислових підприємств колективами фахівців науково-дослід­ницьких установ, вищих навчальних закладів, заводських лабораторій та конструкторських бюро.

Промислове замовлення - типовий вид інноваційної діяльності для ринкової економіки. Малі та середні фірми не мають змоги утримувати власний інноваційний потенціал, а відтак мусять купувати технічну до­кументацію, розроблену іншими фірмами, основною діяльністю яких є саме розробка нових виробів і технологій.

Державні інноваційні програми- це великі розробки, що вико­нуються на державне замовлення, і, як правило, кількома науково-до­слідницькими та промисловими організаціями. Ці розробки ініціюються окремими відомствами.

Цей інноваційний потік виникає, коли державі потрібно створити нову наукомістку та капіталомістку галузь промисловості, сільського господарства чи медицини. Наприклад, ядерну енергетику чи ядерну зброю, військово-морський флот, спосіб лікування ракових захворю­вань, космічне та військове ракетобудування, напівпровідникову про­мисловість, комп'ютерне виробництво. Сьогодні формування держав­них науково-технічних програм є способом розподілу бюджетного фінансування серед науково-дослідних установ і колективів без покла­дання на останніх відповідальності за стан відповідних галузей вироб­ництва та їх місце на внутрішньому і зовнішньому ринках. Стратегія державних інноваційних програм повинна бути спрямована на завою­вання та створення нових ринків наукомісткої продукції.

Впровадження в Україні інноваційної моделі сталого розвитку ви­магає активного стимулювання і використання усіх трьох інноваційних потоків.

На сучасному етапі існує низка причин, які стримують попит на ін­новації:

• низька рентабельність виробництва, особливо високотехнологіч-ного та наукомісткого, у порівнянні з торгівельно-посередницькою та банківською діяльністю;

• орієнтація на імпорт кінцевого продукту замість організації його виробництва в Україні;

• традиційна зневага до фігури інженера та інженерної діяльності з боку керівників виробництва.