V. Теорія регулювання національної економіки 255

2. 1995 - 1998 рр. - уповільнення та вирівнювання темпів прива­тизації, встановлення ідеологічних засад більш-менш оптимального по­єднання ринкового саморегулювання з принципами ДРЕ; стабілізація та синхронізація взаємозв'язків між органами державної влади; формуван­ня основних елементів ринкової інфраструктури; підвищення рівня еко­номічної освіченості та моральної відповідальності перед суспільством з боку органів державної влади; перехід від переважання адміністративних методів регулювання до впровадження економічних важелів та переваг індикативного планування та прогнозування макроекономічних показни­ків розвитку економіки. В цей період іде вирівнювання темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці національної економіки, оформлюються підвалини взаємовідносин з міжнародними економічними, екологічними та соціально-культурними організаціями, зростає рівень реального ВВП, підвищуються соціальні виплати і заробітна плата.

3. з 1999 року і до тепер - період макроекономічної стабілізації і, хоч нерівномірного, проте поновлення економічного зростання, що має однією з причин налагодження більш-менш єдиної цілісної системи ДРЕ: остаточ­но сформоване коло суб'єктів та об'єктів ДРЕ, визначено основні його цілі та пріоритетні напрямки, йде прагнення узгодити державну координацію господарського життя з ринковими, корпоративними, міжнародними та суспільними регуляторами соціально-економічних процесів у національ­ній економіці. Станом на 2005 рік Україна за розмірами сукупного ВВП (Іпіегпаїіопаї Мопеїагу Ршні) посідала 53 місце серед країн світу, а серед країн Європи 23 місце. На теперішній час вдалось врегулювати проблеми значного бюджетного дефіциту, своєчасно йде оплата державного боргу, за офіційними даними рівень безробіття в державі наближається до показ­ника „повної зайнятості" (5-8 %) (без врахування прихованого безробіття і без врахування вибіркових незалежних обстежень), хоч і повільно, але ско­рочується сектор тіньової економіки, налагоджуються взаємозв'язки між середнім, дрібним та великим бізнесом, між галузями та секторами еконо­міки. З'явились позитивні тенденції у наукомісткому секторі національної економіки (сектор високих технологій), активно формуються технопар-ки (27), бізнес-центри (404), бізнес-інкубатори (77), інноваційні фонди і компанії (398), кредитні спілки (1005) (станом на 1 січня 2007 року) тощо. Водночас інноваційно-інвестиційний прорив економіки України вимагає посилення та об'єднання зусиль держави, бізнесу та науки.

Проте, не зважаючи на ряд позитивних зрушень у ДРЕ в Україні значне коло питань залишається невирішеним. Не можна сказати, що ці проблеми не постають перед постіндустріальними країнами, проте їх го­строта в Україні є більшою в наслідок продовження активних соціаль­но-економічних трансформацій та затяжної політичної кризи. До таких питань належать:

256 Національна економіка

• перехід від аналізу та переймання західних моделей економіч­ного розвитку до основ розробки стратегії саморозвитку національ­ної економіки - на цьому факті наголошують як визначні зарубіжні, так і вітчизняні науковці та політичні сили. Звичайно, досвід розвине­них країн та країн колишнього соціалістичного табору, що за макроеко-номічними показниками переважають над вітчизняними, є надзвичай­но важливим. Проте усі без винятку національні економічні системи є унікальними у кожен момент свого розвитку за показниками потенці­алу нації та усіх підсистем суспільства, ресурсним потенціалом, істо­рією становлення суспільних відносин, менталітетом, геополітичним становищем тощо. Ці фактори є базою для формування стратегії соці­ально-економічного розвитку, а досвід інших держав - є допоміжним фактором;

• перехід до розширеного відтворення суспільного виробництва за динамікою основних макроекономічних показників національної економіки - макроекономічні показники національної економіки є ін­дикаторами її загального розвитку, на їх основі повинен здійснюватись комплексний аналіз стану економіки та розроблятись варіанти його по­ліпшення. Саме тому слід формувати не „потрібну" чи „красиву" систему макроекономічних показників, а таку, що відповідає реальному стану на­ціональної економіки;

• активізація розвитку системи економічного, технологічного та соціального укладів суспільства - невирішеним для України залиша­ється питання раціонального розподілу та співвідношення різних техно­логічних укладів з урахуванням загально цивілізаційних тенденцій роз­витку економічних систем. В Україні структура технологічного укладу не відповідає сучасним реаліям „інформаційної" економіки (економіки знань). Близько 58% виробленої в країні продукції припадає на 3-ій тех­нологічний уклад, 38% - на 4-тий. За показником фінансування НДДКР майже 70% коштів поглинає 4-й уклад, 23% - 5-ий. Інноваційні витрати розподіляються наступним чином: 60% - 4 уклад, 30% - 3 уклад, 8,6% -5 уклад. Тобто політика „наздоганяючої модернізації"', що була пріори­тетною майже з середини 70-их років доводить свою неефективність і по­требує доповнень та уточнень з дотриманням принципів демократичнос­ті, свободи підприємництва, визначення пріоритетності розвитку науки і техніки, їх комерціоналізації, лібералізації, підтримки інтелектуального капіталу державою та бізнесом тощо;

• забезпечення гармонійного розвитку приватних, державних та корпоративних інтересів - має бути забезпечене за рахунок формуван­ня раціональної системи координації та розподілу ресурсів (влади) у со­ціально-економічних процесах національної економіки, визначення меж та сфер, в яких доцільними є різні форми господарювання, формування