VII. Теоретичні оіноїн сталого ролитку національної економіки 331

в екологічній, економічній та соціальних сферах (Дніпро і питна вода, Чорне й Азовське моря, національна екологічна мережа, промислові й комунальні відходи та інші). Успішна реалізація цих програм значною мірою визначатиме перехід нашої держави на засади сталого розвитку.

Відбувалося формування інституційних, організаційних, правових і економічних засад раціонального природокористування.

У той же час відсутність дієвих важелів управління процесами фор­мування і, значною мірою, виконання програм державного значення, їх фінансове незабезпечення не сприяють їх виконанню.

Поряд з цим постає питання адекватності природних ресурсів темпам зростання економіки. Воно пов'язане з вивченням взаємодії екологічних і господарських процесів у соціально-економічному розвитку окремих країн, регіонів і планети в цілому.

В Україні спостерігається кризова екологічна ситуація, яка має тен­денцію до поглиблення. В господарському комплексі переважають сиро­винно-витратні, найбільш енергоємні та екологічно шкідливі галузі. Фі­нансування екологічних програм і природоохоронних заходів недостат­нє. Навколишнє природне середовище продовжує забруднюватися понад допустимі норми. Ситуація ускладнюється довготривалими негативними наслідками Чорнобильської катастрофи. Рівень екологічної свідомості населення та менеджменту усіх рівнів залишається досить низьким. Еко­логічна освіта недостатня як за обсягами, так і за ефективністю.

Першочерговим пріоритетним національним завданням в Україні сьо­годні стає підвищення екологічної культури, підвищення рівня еколого-економічної освіченості керівників та посадових осіб державних уста­нов, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, ринко­вих підприємницьких структур. Необхідно сформувати інтелектуальний потенціал сталого розвитку України, який би вирішив завдання переводу суспільства на шлях гармонійного розвитку.

Інституційні установи мають прорахувати вплив факторів техноген­ної діяльності людини на далеку перспективу, глибоко вивчити процеси, які відбуваються у довкіллі і прогнозувати можливі наслідки.

На перехідному етапі розвитку із двох альтернатив - обмежене еко­номічне зростання та структурна екологічна і соціально-економічна пе­ребудова - має бути вибране остання, оскільки вона дає перспективу прискорених темпів економічного і екологічно безпечного зростання у майбутньому.

Перехід до сталого розвитку вимагає національного єднання. А саму ідею збалансованого, гармонійного і безпечного розвитку України слід пропагувати як національну.

Україна має певні досягнення у реалізації державної соціальної по­літики. Однак рівень та якість життя населення в країні ще далекі від

332

Національна економіка

європейських стандартів. Постійне підвищення добробуту населення є ефективним чинником зміцнення соціальної стабільності в суспільстві. Це завдання має бути головним напрямом у визначенні пріоритетів роз­витку. Реалізація соціальної політики має стимулювати розвиток еконо­міки, а економічне зростання є передумовою сталого розвитку.

Довгостроковими орієнтирами стратегії у соціальній сфері мають ста­ти забезпечення достойного життєвого рівня населення, розвиток трудо­вого потенціалу, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634 було затверджено «Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки». Ця програма визначає стратегію і шляхи розв'язан­ня глобальних та загальносуспільних проблем в Україні з метою забез­печення сталого розвитку. До основних завдань цієї програми відне­сено ліквідацію бідності, впровадження моделей сталого виробництва і споживання, спрямованих на забезпечення життєдіяльності людини, охорона і раціональне використання природних ресурсів, оптимізація ресурсної бази економічного і соціального розвитку. Однак, механізми реалізації цих програмних положень розроблені недостатньо, а вико­нання завдань Програми має стати важливою складовою стратегічного планування переходу України до сталого розвитку та інтегрування її у європейське і світове співтовариство, а також забезпечити комплексний системний підхід до формування державної політики на принципах ста­лого розвитку.

Заходи, передбачені Програмою, направлені на досягнення таких ці­лей, як підвищення добробуту населення та забезпечення його продук­тивної зайнятості, стабілізацію соціального становища в державі, підви­щення енергоефективності виробничих процесів, структурну перебудову економіки, технологічне переоснащення виробництва, розвиток науко-ємних галузей, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, відновлення і підтримання екологічної рівноваги.

Міжнародні організації надають підтримку проектам для розвитку демократичного, прозорого механізму локалізації принципів сталого розвитку і демонстрації ефективності громадсько-приватного партнер­ства для вирішення місцевих соціальних, економічних та екологічних проблем. В Україні існують також численні громадські організації, які ставлять за мету сприяння переходу України на принципи сталого роз­витку. Певні заходи щодо впровадження і реалізації принципів сталого розвитку здійснюються на рівні окремих міст України. У ряді регіонів було розроблено концепції сталого розвитку.