III. Господарський комплекс національної економіки і його структура "1 45

• розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску на- укомісткої продукції високого рівня; освоєння нових конкурентоспро­ можних зразків техніки, підвищення якості й ефективності вироб­ ництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу; розвиток ракетно-космічної, літакобудівної, суднобудівної галузей; формування інформаційних і телекомунікацій­ них систем тощо.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особли­вості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

• Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

• Невисока трудомісткість. її підприємства можна розмістити у сла­бо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

• Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сір­чаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрика­ти хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

У міжнаціональному поділі праці Україна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей тощо. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи, які створюються у значних обсягах в деяких галузях промисло­вості (чорна та кольорова металургія, нафтопереробка, теплова електро­енергетика, лісова промисловість тощо).

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є вироб­ництво мінеральних добрив - азотних фосфорних, калійних. Підприєм­ства, які виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних кок­сохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасах газопроводів в районах інтенсив­ного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Виробництво фосфорних добрив, як пра­вило, тяжіє до районів їх споживання, їх виготовляють у Сумах, Вінни­ці, Костянтинівці і Одесі, Маріуполі. Виробництво калійних добрив роз­вивається в Прикарпатті в Калуші (Івано-Франківська обл.), Стебнику (Львівська обл.) та у Запоріжжі.

146

Національна економіка

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кислоти та со­ди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пе­реробки фосфатів - у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), кок­сохімічних заводах Донбасу та Придніпров'я. Содове виробництво пере­важно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Потужне виробництво соди є і на Кримсько­му содовому заводі у Красноперекопську, який працює на солях Сивась­ких озер. Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районах зо­середження покладів первинної сировини (вугілля) на Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Виробництво хімічних волокон відносять до трудомістких тому їх ви­готовляють у великих містах - Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична промисловість, її центрами є: Київ, Жи­томир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості - шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га­лузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Осно­вну частину лако-фарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Кривий Ріг, Дніпропетровськ). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентра­ція спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров»ї людей, які живуть в цих регіонах. Не­обхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, викорис­тання маловідходних і безвідходних технологій на всіх підприємствах хімічної промисловості.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'яза­ні з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для виробництва засо­бів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова

кислота).

Підприємства комплексу здійснюють заготівлю деревини, її комплек­сну механічну, хімічну обробку й переробку. В її галузевій структурі ви­діляють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість, виробництво деревно-стружкових плит, тари, а також ме­блеву промисловість.

НІ. Господарський комплекс національної економіки І його структура 1 47

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно з пів­нічних і східних районів Росії. На райони зосередження лісових ресур­сів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступ­ної обробки деревної сировини. У тісному поєднанні з нею розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревоструж­кових плит тощо.

Структура і організація ЛПК. Основою ЛПК України є лісове госпо­дарство, яке займається вивченням, обліком, збереженням лісів, відтво­ренням та поліпшенням їхньої якості, підвищенням продуктивності.

Лісове господарство України охоплює переважно Українські Карпати, Полісся, Кримські гори, Лісостепову і частково Степову зони. Основні виробничі підприємства лісового господарства - лісгоспзаги та лісоком­бінати.

Лісова промисловість України - сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю, комплексну механічну, хімічну обробку та переробку деревини. У її галузевій структурі виокремлюють лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гід­ролізну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, виво­зить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Продукцією її є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, будівництві, гірничодобувній промисловос­ті), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Іва­но-Франківська і Закарпатська обл.) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська обл.).

Деревообробна промисловість переробляє деревину та виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів для населення й народного господарства.

Основною галуззю деревообробної промисловості України є мебле­ва, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побу­тових, адміністративних та інших громадських приміщень. Виробництво меблів сконцентровано у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівець­кій областях, які виготовляють їх понад 25% від загальної кількості. В інших регіонах центрами меблевого виробництва є крупні міста.

З відходів лісової та деревообробної промисловості в Україні виро­бляють деревостружкові (ДСП) та деревоволокнисті (ДВП) плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

148

Національна економіка

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рос­линної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне во­локно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сирови­на галузі - деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншою мірою - солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, ма­кулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості вико­ристовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

Лісохімічна промисловість охоплює пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогтекурильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листя­них порід, з яких гідролізом одержують деревне вугілля, оцтовий поро­шок і кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флутаційні мас­ла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол викорис­товують для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубову кору - для дубильно-екстрактного виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідро­лізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін то­що. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні кача­ни, солома хлібних злаків, лляна костриця.

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях народно­го господарства, поглибленням комплексної переробки деревини, розши­ренням використання замінників деревини. Необхідно збільшувати ви­робництво паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів, що матиме велике соціальне значення.