2.2. Природно-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) країни є важливим фактором розміщення й розвитку її продуктивних сил. Це поняття, що визначається кількістю, якістю, сполученням природних ресурсів території. Він є важ­ливим фактором розміщення господарської діяльності і населення.

Природні ресурси - це всі ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бу­ти використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Тобто, це сукупність природних ресурсів і природ­них умов, які знаходяться в певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства. Під ними розуміємо все те, що людина використовує для забезпечення свого існування. Це - продукти харчування, мінеральна сировина, енергоносії, повітряний простір, вода, життєвий простір, об'єкти для задоволення естетичних потреб. Природ­но-ресурсний потенціал регіону впливає на його ринкову спеціалізацію і місце в територіальному поділі праці, визначає тенденції його розвитку.

Категорія «природні ресурси» вказує на безпосередній зв'язок при­роди з господарською діяльністю людини, що нерідко призводить до не­гативних суспільних явищ, завдаючи природі великої шкоди. Процес вза­ємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це - використання природних ресурсів, а з іншого, - вплив на довкілля і необхідність брати до уваги природоохоронні процеси.

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки на мо­жемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їх існування. ПРП є ба­гатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

• земельні;

II. Хароктернамка економічного потенціалу національної економіки ~7~7

• мінерально-сировинні;

• водні;

• лісові;

• фауністичні (мисливсько-рибальські);

• природно-рекреаційні ресурси.

Іноді виділяють окремо в якості компонентів ресурсів просторові ре­сурси, кліматичні, геотермальні, енергетичні ресурси приливів та відли­вів, ресурси атмосферного повітря тощо.

Природні ресурси оцінюються також за ознаками належності до ре­сурсної бази розвитку певних видів виробництва:

• промислові природні ресурси;

• сільськогосподарські природні ресурси;

• культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної галузі;

• ресурси просторового розміщення галузей інфраструктури (тран­спортних шляхів, ліній зв'язку тощо).

Природні ресурси оцінюються за ознаками вичерпності, за якими во­ни поділяються на дві групи: вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні (тепло землі й сонця, енергія води та вітру). Якщо ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені, як-то: лісові насаджен­ня, фауністичний світ, ґрунт, водні ресурси тощо, вони вважаються від-новлювальними. Усі ресурси оцінюються з різних точок зору для з'ясу­вання можливостей їх використання у виробничій діяльності людей. Так, існують інженерно-технологічний, економічний та екологічний (еколого-економічний) види оцінки природних ресурсів.

У господарському відношенні можливі для експлуатації природні ре­сурси поділяються на чотири групи:

1. зовнішні - енергія Сонця, гравітаційна енергія;

2. поверхні Землі, що в свою чергу поділяються на ресурси фізичногбч середовища (поверхні літосфери та гідросфери) та біологічні (назем­ні, водні, ґрунтові);

3. земних глибин - мінерально-сировинні (металічні, неметалічні);

4. паливно-енергетичні.

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються на: матері­альні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

За рівнем необхідності для життя людини природні ресурси поділя­ються на: вкрай необхідні (повітря, вода, їжа) і відносно байдужі.

У зв'язку з інтенсивним використанням природних ресурсів, їх ви­снаженням і деградацією вони стають предметом все більшого вивчен­ня багатьох галузей науки: економіки, екології, географії, геології тощо. Комплексність використання природних ресурсів визначає можливість і необхідність варіантного підходу до їх використання. Вибір варіанта, хоч і заснований на всебічному врахуванні природних властивостей ресурсів,

78

Національна економіка

але визначається також соціально-економічними і технічними факторами - загальними і локальними.

Розглянемо детальніше, якими природними ресурсами володіє Україна.

Земельні ресурси. До земельних ресурсів належать землі, які вико­ристовуються або можуть бути використані різними галузями господар­ства. Земельний кодекс України визначає кілька основних категорій зем­лекористування залежно від функціонального використання та цільового призначення земель: землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, землі при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі запасу, землі водного фонду.

У структурі земельного фонду (територіальний аспект земельних ре­сурсів) 69,1% становлять сільськогосподарські угіддя, забезпеченість якими одного мешканця країни досить висока - 0,89 га. Площа орних земель становить 32,5 млн. га, на кожного жителя їх припадає 0,69 га. Ліси й лісові площі займають 17,8%, в тому числі вкриті лісом - 14,7%. Чотири відсотки території країни вкрито водою, 1,5% - болота й заболо­чені території (табл. 2.2.1.).

Таблиця 2.2.1. Земельний фонд України станом на 1 січня 2005 р.

Види основних угідь	Площа земель
	всього тис. га	% до заг. площі
Сільськогосподарські землі	41722,2	69,1
Ліси та інші вкриті лісом площі	10782,2	17,8
Забудовані землі	2442,0	4,0
Всього земель (суша)	57926,7	96,0
Води (території, покриті поверхневими водами)	2428,1	4,0
Разом (територія)	60354,8	100

На кінець 2005 р. орні землі становили 77,8% загальної площі сільгос­пугідь. У центральних, південних і подільських областях рівень розора-ності земель сягає 86-90% і більше, в решті областей 60-80%.

Лише в Закарпатті рівень розораності менший (50%). Такі самі від­мінності існують і в землезабезпєченості населення - від 0,15 га ріллі на одну особу в Закарпатті до 1,5 га - у південних районах.

Під багаторічними насадженнями перебуває порівняно невелика пло­ща земель (близько 2,5%), проте в Криму й Закарпатті - вже 6-7% сіль­госпугідь, в Чернівецькій області - 5%, тоді як на Кіровоградщині - мен­ше 2%. Сіножатями кінець 2005 р. було зайнято 2,42 млн. га, найбільше їх у Закарпатті (20,5%) та на Поліссі (до 15%). Пасовищ 5,5 млн. га.

II. Характеристика економічного потенціалу національної економіки "79

Площа зрошуваних земель в Україні становить 2,2 млн. га. На них виробляється понад 7% валової продукції рослинництва. Площі земель, які потребують зрошування, становлять понад 10 млн. га.

Структуру ґрунтового покриву України формують 650 видів грунтів, які об'єднуються в грунтові типи поширені зонально. На Поліссі найпо­ширеніші дерново-підзолисті, дернові, лучно-болотні, торфові грунти й торфовища. В лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові грунти, трапляються лучні, солончакові та солонцеві. У північно-західній частині степової зони поширені чорноземи, а на півдні — кашта­нові ґрунти, є тут також середньо-, сильно- і слабосолонцюваті ґрунти. Гірські масиви Карпат та Криму вкриті бурими лісовими й сіро-бурими лісовими ґрунтами.

Дедалі більше ґрунтів підкислюється, в них зменшується вміст рухо­мого фосфору та обмінного калію. Зменшується фізична площа зрошу­вання, а сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем не сприяє раціональному використанню землересурсного потенціалу України. До 20% земель міських, приміських та індустріальних районів перебуває у кризовому стані. Брак належного фінансування призвів до практичного припинення робіт з проведення протиерозійних заходів та заходів щодо рекультивації порушених земель.

У найближчій перспективі структура землекористування значно змі­ниться через зростання кількості фермерських землеволодінь і подальшу приватизацію землі. Однією з найважливіших проблем переходу до рин­кових відносин є розробка деталізованого земельного кадастру на основі бонітування ґрунтів.

Кількісні параметри агрокліматичних ресурсів у межах України те­риторіально диференційовані. Так, агрокліматичні ресурси півдня Кри­му дають змогу вирощувати субтропічні культури, а в цілому територія України придатна для вирощування усіх культур помірного поясу. Проте для одержання гарантованих урожаїв на півдні України потрібне штуч­не зрошування, оскільки тут випадає недостатньо опадів улітку, а також можливі засухи.

На фоні інших держав - Україна має потужний потенціал земельних ресурсів. Із 60,3 млн. гектарів земель майже 70 % становлять сільсько­господарські, 17% - лісові угіддя. Майже 4 % території країни забудо­вано.

У результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося 49,7% земель. Здійснено паювання 26,4 млн. га земель, пере­даних у колективну власність 11419 підприємствам. Розпочалося масове відведення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у на­турі та видача державних актів на право приватної власності на землю. Власникам земельних часток передано в оренду 22,4 млн. га земель.

80

Національна економіка

Запроваджуються економічні механізми регулювання земельних від­носин. Однак позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не привели до радикального та ефективного оновлення сільськогоспо­дарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів в інших га­лузях виробництва, підвищення добробуту населення.

Тому в сучасних умовах є необхідним визначення основних напря­мів подальшого реформування земельних відносин з метою забезпечен­ня ефективного використання потужного потенціалу земельних ресурсів держави.

В Україні забудовано 4% земель, 2% складає територія міст, в яких проживає 68% населення і зосереджено % основних виробничих фондів. Раціональне використання земель міст, населених пунктів як ресурсної складової залишається важливим резервом.

Мінерально-сировинні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси (табл. 2.2.2.) належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки й сотні мільйонів років. За харак­тером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи палив­но-енергетичні, рудні й нерудні. Особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі. На даний час в надрах України виявлено близько 20000, розвідано і враховуються Дер­жавним балансом запасів 7829 родовищ і проявлень 97 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 3329 родовищ 62 видів корисних копалин залучено до промислового освоєння більше, ніж на 2000 гірни­чо-видобувних підприємств.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугіл­ля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському ба­сейнах.

Донецький басейн розташований на сході України і має площу 53,2 тис. км². Родовища кам'яного вугілля тут концентруються на трьох ділян­ках: Старий Донбас - на межі Донецької й Луганської областей, Західний Донбас - Павлоградсько-Петропавлівська група родовищ у Дніпропе­тровській області, Південний Донбас - на півдні Донецької та Луганської областей. Вугленосні пласти розвідані до глибини 1200-1500 м, всього ви­явлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Більшість вугілля залягає на глибині 500-750 м, де в 25 пластах зосереджено 75% розвіда­них його запасів. Енергетичні марки вугілля (антрацит) залягають на пів­дні Донбасу, в інших районах поширене високоякісне коксівне вугілля.

Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн займає площу 8 тис. км². Вугільні пласти залягають тут горизонтально на глибині 300-659 м. З 60 розвіданих пластів лише 16 мають робочу потужність 0,5-1,0 м. Вугіл­ля має меншу теплотворчу здатність, вишу зольність і довге полум'я при згорянні, що сприяє використанню його для теплоенергетичних потреб.