2.4. Науково-технічний потенціал

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. Підйом розвитку національної економіки за рахунок науково-технічного прогресу (НТП) на чергову хвилю зрос­тання базується на суттєвих досягненнях в області мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, використання нових видів

II. Характеристика економічного потенціалу національної економіки 97

енергії, біоніки, ефекту надпровідників, освоєння космічного простору. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворюваль-ного процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріоритетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.

Для України важливим елементом досягнення високого виробничо­го розвитку є реалізація моделі „випереджаючого розвитку" національ­ної економіки. Перехід до неї може відбутися за рахунок підготовки та забезпечення технологічного „прориву", гуманізації основних факторів виробництва, масштабної інтелектуалізації людського потенціалу, при­скорення НТП через призму формування нових знань, багаторазове по­силення застосування новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та Управління ефективно вирішувати гос­подарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «на­уковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності на­укових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпоряд­кування.

Відсутність дієвого механізму впровадження технологій і техноло­гічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці -основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну ха­рактеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тен­денції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незво-ротного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науко­во-технічні роботи.

Основна маса організацій, які виконують наукові та науково-техніч­ні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинутих регіонах - м. Київ (27% усіх організацій на початок 2005 р.), Харківській (15,1), Доне­цькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (6,8 - 4,8%). Характерно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збіль­шилась порівняно з 1991 р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих і порівняно малопотуж­них наукових колективів. З 1995 р. починається поступове відновлення

98

Національна економіка

[І. Характеристика економічного потенціалу національної економіки 99

наукового потенціалу країни - значно зросла кількість досліджень теоре-тико-прикладного характеру.

У період економічної кризи в Україні в першій половині 90-х років XX століття найсерйозніші руйнування відбулися в науково-технічно­му потенціалі країни, що є головним джерелом сучасного економічно­го зростання. Обсяг науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок скоротився більше ніж у 10 разів, що спричинило різке зни­ження конкурентоспроможності національної економіки і втрату зна­чної частини потенціалу економічного зростання. Спад ВВП і зрос­тання структурних та цінових диспропорцій у виробництві товарів і послуг відбувалися на фоні гальмуючого впливу скорочення обсягів упровадження вітчизняних науково-технічних розробок і розвитку ін­новаційних процесів.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання науково-дослідних і дослідно-конструк­торських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій, які ви­конують наукові та науково-технічні роботи - основні фонди, що зна­ходяться в їх розпорядженні. Вартість основних фондів організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, перевищує 6,6 млрд. грн., близько 36,5% їх припадає на м. Київ.

Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин і устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).

В Україні в розрахунку на одну організацію, яка виконує наукові та на­уково-технічні роботи, припадає в середньому 29 розробок.

В цілому спостерігається тенденція до зменшення числа поданих за­явок у Держпатент України при одночасному збільшенні ролі патентних відомств зарубіжних країн. Натомість кількість отриманих документів в обох випадках зменшується - найбільші наукові центри України (м. Київ, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Львівська області). Однак, у перерахунку на тисячу вчених та інженерів найвищі показники були характерні переважно для західноукраїнських регіонів.

В останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до скоро­чення асигнувань на науку - нині відповідно до законодавства України питома вага асигнувань на НДДКР має бути не більше 2,7% ВВП. У 2002-2003 рр. частка витрат на науку в Зведеному бюджеті України ско­ротилася до 0,36-0,22%), що за абсолютними показниками поступається не тільки розвинутим країнам, а й країнам, що розвиваються. Середній вік працівників у сфері НДР загалом у 2005-2006 рр. перевищував 49 років, докторів наук - 61 рік, а кандидатів наук наближався до 53 років (рис. 2.4.1, 2.4.2.).

■ доЗО 131-40 141-50 «51-55 156-60 161-70 !71істаршому

Рис. 2.4.1. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (доктори наук) Чим більше уваги приділяється державою створенню науково-техніч­ного потенціалу, тим більше коштів на НДДКР витрачають великі ком­панії. На сьогодні фінансування науки в Україні майже в повному обсязі здійснюється з державного бюджету, комерційні структури фактично не асигнують свої кошти, що позбавляє країну важливого джерела заоща­дження і нарощування науково-технічного потенціалу.

Рис. 2.4.2. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (кандидати наук)

юо

Національно економіка

У 2002-2003 рр. дещо активізувалася інноваційна діяльність промис­лових підприємств України. З початку 2003 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалося 9,8% загальної кількості підприємств. Серед підприємств, що займалися нововведеннями, майже 80% здійснювали продуктивні інновації, 35,2% виконували інновації, спрямовані на ство­рення і впровадження нових або значно вдосконалених виробничих про­цесів. На ринок України було поставлено 4,3 тис. найменувань нової про­дукції, а також використано 768 нових технологічних процесів, із яких 332 - маловідходні та ресурсозберігаючі. Майже кожне п'яте підприєм­ство купувало і впроваджувало нові засоби механізації й автоматизації виробництва, кожне тринадцяте - нові технології.

У цілому економічна криза в Україні призвела до зниження науко­во-технологічного потенціалу: через застарілі технології у виробництві; низький рівень впровадження НДДКР для підвищення якості продукції; надзвичайно низьку частку бюджетного фінансування НДДКР, науки, освіти, охорони здоров'я; значне відставання темпів НДДКР від країн -світових економічних лідерів; загрозу перетворення країни на „техноло­гічний смітник", „відпливу умів" за кордон; забруднення навколишнього середовища, руйнування екосистеми.

Поза сумнівом, інноваційна модель розвитку є найбільш ефективною в сучасному світі. За інноваційного розвитку реальної економіки вико­ристання нових знань, реалізація конкретних переваг, які полягають в НТП, та людського капіталу країни, забезпечують зростання обсягу ви­робництва, підвищення якості продукту, зміцнення її конкурентоспро­можності.

Найбільш узагальнюючими показниками розвитку інноваційної діяль­ності країни є показники впровадження інновацій на промислових під­приємствах. В цілому в 1998-2000 рр. інновації здійснювали лише 18,4% загальної кількості промислових підприємств України (більша частина з них розміщувалась у промислово розвинутих регіонах - Донецькій, Хар­ківській, Львівській, Луганській, Дніпропетровській, Вінницькій та Ки­ївській областях і у м. Київ).

Упровадження нововведень на підприємствах, які реалізують іннова­ційну стратегію власного розвитку, надало змогу їм оновити продукцію, підвищити її технічний рівень та конкурентоспроможність, збільшити обсяги виробництва і розширити ринки реалізації, знизити матеріало- та енергомісткість продукції (рис. 2.4.3).

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигля­ді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного роз­витку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.