2.6. Виробничий потенціал

Спроможність галузей господарства країни виробляти товари та по­слуги для населення та виробництва називають виробничим потенціа­лом. В Україні провідною складовою економічного потенціалу є фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих фондів. Дія цих основ­них факторів з групи виробничих ресурсів економіки конкретизуються через використання основних фондів використання вільних виробничих потужностей, підвищення норм прибутку, запровадження енергозберіга­ючих технологій, посилення конкурентоспроможності своєї продукції, розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, виробничої інф­раструктури, інформатизації, виробництва, розвитку ТНК, реструктури­зації виробництва під впливом змін попиту, ефективності використання

природних ресурсів.

Стан основного капіталу в Україні погіршується. Виробничі ресурси характеризує висока міра зносу, вивільнення виробничих потужностей, висока собівартість продукції, матеріале-, енергоємність, фондомісткість виробництва. На підприємствах України фіксується гостра нестача квалі­фікованих менеджерів середньої та вищої ланок. Виробництво в Україні переважно низькотехнологічне, збиткове. Неподоланими залишаються та­кі негативні явища в економіці, як нецільове використання амортизацій­ного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, не-збалансованість економічної системи, наявність диспропорцій в основних економічних балансах. Обсяг виробничих потужностей у промисловості складає близько 85% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткування - 16-18 років і вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Ви­буття застарілих виробничих потужностей набуває обвального характеру,

II. Хароктермстнки економічного потенціолу національної економіки л 07

що багаторазово перевищує введення нових. Спад виробництва у висо-котехнологічних галузях що орієнтувались переважно на держзамовлен­ня, виявився набагато більшим середнього у промисловості. При цьому парадоксально, що темпи спаду зростали відповідно до підвищення тех­нічного рівня галузі. Рівень цих виробництв скоротився більше ніж у 5 разів, що значно перевищує загальний масштаб економічного спаду. В цих умовах постало складне завдання суспільного розвитку - закладання під­валин нової сучасної економіки. За умови, якщо цього не буде досягнуто, соціальних загострень, викликаних стихійним скороченням виробничого потенціалу галузей промисловості, викликаного вибуттям основних ви­робничих фондів, не уникнути.

За часів становлення української держави наприкінці XX - на початку XXI ст. рівень продуктивності праці в окремих галузях економіки знизив­ся майже на 20%. На стільки ж підвищилась енергоємність виробництва. Україну на сучасному етапі розвитку характеризує технологічне відста­вання від розвинутих країн. Без належного переорієнтування економіки на розвиток високих технологій у виробництві існує значна загроза для країни опинитися на периферії світового розвитку серед країн, які харак­теризує глибока стагнація.

Найбільшим виробничим потенціалом серед сфер-складових господар­ського комплексу в Україні характеризується промисловість, що орієнту­ється як на внутрішній, так і на зовнішній ринки У промисловості створю­ється майже половина національного доходу країни. Вона характеризуєть­ся складною, розвиненою галузевою структурою, представлена потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексом, сучасним багатогалу­зевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, ви­робництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.

Міжгалузевий регіональний комплекс визначають як сформоване те­риторіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в еконо­мічних районах, вузлах, центрах, завдяки якому може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Досяг­нення таких результатів можливе при найбільш раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні еко­номічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів під­приємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов.

Визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні є відтворювальний підхід. Він поєднує цільову спрямованість і тех­нологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерни­ми для нього є відтворювана цілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях (виробництво, розподіл, обмін, споживання) та об'єднання під­приємств і організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.

Ю8

Національна економіка

Найбільш розвиненими міжгалузевими комплексами України є - па­ливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, хімічний, агро­промисловий.

Галузева структура економіки України є вкрай недосконалою. Най­більш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки. Дуже важливо най­ближчим часом наростити виробництво продукції машинобудівного, хі­мічного, агропромислового міжгалузевих комплексів.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах різ­кого дефіциту видобутку власного палива - на початок XXI століття па­ливні ресурси країни забезпечують лише 30-40% її потреб. Отже, поста­чання нафти і природного газу з інших країн відіграє визначну роль для економіки України.

Напружений паливно-енергетичний баланс вимагає якісних змін у споживанні енергії і палива. Особливо важливим є зменшення витрат па­лива й енергії на виробництво продукції; підвищення якості палива, яке споживається; підвищення питомої ваги споживання енергії, яка отриму­ється в процесі використання нетрадиційних джерел енергії (геотермаль­ної, сонячної, вітрової та ін.). Особливо значним виробництвом палива та енергії в Україні виділяються Донецький, Придніпровський, Карпат­ський економічні райони.

Виняткове значення машинобудування пов'язане із забезпеченням ним знаряддями праці усіх ланок виробництва.

Загалом машинобудування розміщене досить рівномірно по території України. На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машино­будівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ. На основі дії законів територіальної спеціалізації та комплексного розвитку в Україні сформувалося сім машинобудівних ра­йонів:

1. Харківський (центр - Харків) спеціалізується на енергетичному, транспортному, тракторному і сільськогосподарському машинобудуван­ні та випуску електротехніки і приладів;

2. Придніпровський (Дніпропетровськ) - виробництві металургійно­го устаткування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехніч­них і сільськогосподарських машин;

3. Донецький (Донецьк) - спеціалізується на виробництві машин і устат­кування для вуглевидобутку і чорної металургії, транспортних засобів;

4. Центральноукраїнський (Київ) - спеціалізується на випуску вер­статів, устаткування для хімічної і будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ;

5. Подільський (Вінниця) - спеціалізується на сільськогосподарському і електротехнічному машинобудування, верстато- і приладобудування;

II. Характеристика економічного потенціалу національної економіки 1 09

6. Західноукраїнський (Львів) - спеціалізується на приладобудуванні, виробництві верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, ван­тажних несучих конвеєрів, вантажно-пасажирських автомобілів, сіль­ськогосподарських машин;

7. Південний (Одеса) - спеціалізується на випуску суден, верстатів, сільськогосподарських машин, кранів, приладів.

Україна є провідною металургійною державою світу і має чималі екс­портні можливості. Подальший розвиток металургійного комплексу по­требує поліпшення якості металопродуктів, забезпечення їх конкуренто­спроможності на світовому ринку. Динаміка виробництва прокату чорної металургії представлена на рис. 2.6.1.

Виробництво чорних металів зосереджено переважно на підприєм­ствах повного циклу, що розміщені в чотирьох районах — у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), Криворіжжі (Кривий Ріг), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Крама­торськ), Приазов'ї (Маріуполь). Найбільшими металургійними комбіна­тами є «Криворіжсталь», «Азовсталь» (Маріуполь), «Запоріжсталь», До­нецький і Макіївський.

Рис. 2.6.1. Виробництво прокату чорних металів, млн.т

Хімічна промисловість допомагає замінювати дорогу й дефіцитну си­ровину дешевою та поширеною, комплексно її використовувати, утилі­зувати виробничі відходи тієї самої сировини. Найбільшого розвитку і територіального зосередження хімічна промисловість набула в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті.

1 10

Національна економіка

Використання різноманітної сировини територіально майже не об­межує хімічну промисловість. Вона характеризується значно більшою свободою розміщення підприємств, ніж інші галузі, маючи можливості маневрувати у виборі ефективного виду сировини для певного вироб­ництва.

Агропромисловий комплекс України покликаний забезпечити продо­вольчу безпеку країни та має значне експортне значення. Втім, унікаль­ний агроресурсний потенціал країни - найродючіші грунти світу, сприят­ливі для розвитку сільського господарства кліматичні умови, рівнинний рельєф та ін. - використовується не повною мірою.

В Україні сформувалося три інтегральні агропромислові зони - По­ліська, Лісостепова і Степова. В межах Поліської агропромислової зо­ни виробляють понад 90% виробництва льону-довгунця, понад 40% кар­топлі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочево-консервні, картопляно-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

У Лісостеповій агропромисловій зоні виробляють майже 70% цукро­вих буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільсько­господарська зона - на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. На основі зональної спе­ціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодо­овочево-консервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно- і м'ясопере­робні комплекси.

Степова агропромислова зона характеризується найбільшою розора-ністю земель, із яких понад 90% становлять чорноземи. Степ дає близь­ко 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. Тут найбільше значення мають плодоовочево-консервні, олійно-жирові, виноградарсько-переробні, ефіроолійні, молоко- і м'ясопереробні комп­лекси.

На територіях, прилеглих до великих міст та міських агломерацій, сформувалися приміські агропромислові зони. В їх межах агровиробни-цтво зорієнтоване на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продукції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця тощо).

Україна є значним виробником сільськогосподарської продукції. Роз­будова розвиненого за світовим стандартами, конкурентоспроможного сільського господарства залишається одним з найважливіших завдань України. На відміну від промислового виробництва на початку XXI сто­ліття не вдалося досягнути нарощування частки продукції сільського господарства у загальній структурі господарства.

Потенційно основна причина відставання у розвитку одного з провід­них видів економічної діяльності пов'язана з незавершеністю реформи на селі - насамперед відсутністю розвиненого ринку землі.

II. Хорактеристика економічного потенціалу національної економіки 1 1 1

В основі розвитку регіону, ефективності виробничої діяльності ле­жить стан виробничої інфраструктури в його межах; її розвиток є одним з головних індикаторів господарського розвитку регіону. Без значних ін­вестицій та постійної уваги державних структур виробнича інфраструк­тура стає гальмом суспільного росту території. Тому вона є провідним аспектом регіональної політики держави.

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормаль­ний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну резуль­татами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зо­крема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-техніч­ного постачання і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуго­вування тощо.

Ефективний розвиток господарського комплексу регіону можливий тоді, коли високому рівню концентрації і спеціалізації основного вироб­ництва відповідає такий самий рівень концентрації і спеціалізації підроз­ділів, які забезпечують загальні умови господарської діяльності. Особ­ливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетична інф­раструктура. Вона є невід'ємною частиною господарського комплексу територій усіх таксономічних рангів і включає в себе комплекс об'єктів і споруд електро-, тепло-, газопостачання, а також підприємства і органі­зації, що виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю: проектні, будівельні, монтажні та ін.

До транспортної системи належать: транспортні засоби; шляхи і спо­руди, що входять до галузевих видів транспорту; засоби технічного за­безпечення функціональної готовності транспортної техніки; будівницт­во і забезпечення експлуатаційної готовності транспортної техніки, тран­спортних шляхів і споруд; система управління транспортними процесами і галузями транспортного комплексу.

Продукція транспорту не може нагромаджуватись, а ефективність йо­го розвитку залежить від формування вантажо- й пасажиропотоків. Вна­слідок цього відбувається взаємодія розміщення транспорту й продук­тивних сил. Транспортно-географічне положення зумовлює розміщення окремих галузей виробництва.

Транспортні витрати враховуються в загальних витратах виробництва двічі: І) на стадії процесу виробництва, коли транспорт доправляє необ­хідні види сировини, палива, матеріалів, а транспортні витрати входять У витрати виробництва; 2) на стадії процесу обороту — доставка готової продукції споживачам.

В Україні найбільш розвиненими є залізничний та водний транспорт (рис. 2.6.2).

112

Національна економіко

Рис. 2.6.2. Питома вага окремих видів транспорту в перевезенні вантажів, %

Суспільна криза в Україні на зламі ХХ-ХХІ століть призвела і до зни­ження її виробничого потенціалу.

Процес реформування економіки, її матеріально-технічної бази здій­снювався в цей період практично без чітко розробленої стратегії досяг­нення сталого економічного розвитку. Процес реформування виробни­чих відносин здійснювався без належної оцінки природних ресурсів, перспектив створення ринкових відносин в умовах розбалансованості економіки, обвального дефіциту в усіх його формах і проявах. Ситуацію загострювали недостатня продуманість заходів з реформування економі­ки, застосування сумнівної ефективності «шокової терапії». Сучасні фор­ми господарювання в країні та її регіонах знайшли своє впровадження насамперед у сфері обігу коштів та інформації, але було дуже незначним у виробничій сфері.

Назріла гостра необхідність розробки такої державної політики, яка б, насамперед, поставила вирішення комплексу економічних, організацій­них і технічних проблем з відродження і розвитку виробничого потенці­алу як матеріально-технічної бази економіки країни. В основу такої по­літики доцільно покласти концепцію науково-технічного інноваційного шляху розвитку всього економічного потенціалу України.