8.1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових еконо­мічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство-сукупність національних економік, взаємозв'я­заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового госпо­дарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, по­слуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка - це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

• активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, при­родних ресурсів, технологій;

• розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які роз­міщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних кор­порацій;

• перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

• формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

• розвиток всесвітньої інфраструктури;

VIII. Національна економіка в світовому господарстві 345

• створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

• у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

• у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

• у великих 20-25 % (США, Китай, Індія, Росія).

• частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі вироб­ництва;

• частка експорту в загальному обсязі виробництва;

• частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

• частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій. Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес гло­ балізації економіки.

Глобалізація (фр. §1оЬа1 - загальний, всесвітній) - категорія, яка відо­бражає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою си­лою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

• зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

• формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

• розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, еконо­мічні та соціальні фактори країни;

• створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств на­цій і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних гро­шей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Класифікація країн, що входять до світового господарства: 1. Залежно від рівня економічного розвитку (головний критерій -ВВП на душу населення):

• високорозвинені (понад 10 країн);

• розвинені (приблизно 25 країн);

• середньорозвинені;

• слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше ніж у розвинутих);

• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

346

Національна економіка

2. За галузевою структурою:

• індустріальні;

• індустріально-аграрні;

• аграрно-індустріальні;

• аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство:

• інтегровані;

• слабоінтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

У кожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський механізм, науковий, промисловий, фінансо­вий, ресурсний, трудовий потенціал та інше.

Зв 'язки національної економіки зі світовим господарством здійс­нюються через:

• торгівлю - частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон). А частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних това­рів);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у між­національному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтегра­ційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

• міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

• Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією наступних факторів:

• прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

• розгортанням НТР;

• інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

• необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового гос­ подарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.

VIII. Національна економіка ■ світовому господарстві 347

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб'єктом світового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторго­вельні операції майже зі 190 країнами світу. Об'єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства на початку XXI ст., є:

• низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку;

• переважання в експорті України паливно-сировинної групи;

• низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної влас­ності в експорті;

• незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

• велика питома вага бартерних операцій;

• відсутність стабільного законодавства, науково обгрунтованої по­літики зовнішньоекономічної діяльності.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між кра­їнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація країн у ви­робництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародний поділ праці є складною категорією, яка охоплює міжна­родну спеціалізацію (відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції) та міжнародну кооперацію (кооперація - лат. соорегагіоп - співробітництво) - добровільне об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

• загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера по­слуг, добувні галузі промисловості (тому країни експортери поділя­ються на індустріальні, сировинні, аграрні);

• часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

• одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вуз­лів складного товару (наприклад, англійська компанія „Роллс Ройс" спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що ви­робляються у багатьох інших країнах).

Міжнародна кооперація передбачає:

• спільну розробку науково-технічних проблем;

• обмін науково-технічною інформацією;

• продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

• обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

• географічне положення та природно-кліматичні умови;

• ресурсні можливості;

Національна економіка

• досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

• історико-культурні особливості (особливо для туризму);

• історичні традиції та досвід. Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

• дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копа­лин;

• загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку - під­приємства шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції;

• появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок деше­вої робочої сили, використання іноземного капіталу (відкривають спільні підприємства);

• організації виробництва товарів за кордоном (у світовому господар­стві виникають трастові національні компанії). .

Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивнос­ті, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнаціо­нальному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація - процес створення і поглиблення стійких зв'яз­ків між підприємствами різних країн або окремими країнами.

Розрізняють наступні форми економічних відносин у структурі світо­вого господарства:

• міжнародна торгівля;

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародна трудова міграція;

• міжнародний обмін послугами;

• валютні відносини (регулювання валютних курсів),

• обмін науково-технічною інформацією та технологією (патенти, лі­цензії);

• економічна інтеграція (ЄС, СНД).

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відображення у специфічному статистичному доку­менті, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надход­жень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди еконо­мічних суб'єктів країни із закордоном за певний період часу.

Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових активів на­зивають реальними потоками, а рух вимог та зобов'язань, що виника­ють у зв'язку з рухом реальних цінностей, - фінансовими потоками.