1.2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Формування національних економік почалось іще за часів формуван­ня націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком про­мислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з при­таманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів госпо­дарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену „національна економіка" у його сучасному вигляді.

В цей період з'являються перші гіпотези та напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не є відокремленими від загально­го шляху розвитку економічної науки.

Так ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних від­носин між людьми („Кодекси царя Хаммурапі", Вавилон), шляхів фор­мування багатства держави (,-,Архашастра", Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механіз­мів врегулювання господарських процесів („Зведення", Китай), процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля і Платона, Гре­ція). Значний внесок у дослідження господарських процесів у суспіль­стві внесла християнська економіка. Вона представляла собою комплекс вихідних положень, принципів та правил щодо розвитку господарства, ^в яких було відбито закономірності взаємодії праці, власності, влади і Управління, розкривалася цінність праці, роль віри у забезпеченні добро­буту людини, колективу і суспільства в цілому.

Досить цікавим з точки зору аналізу становлення та розвитку наці­ональної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальду-на. Він одним з перших обгрунтував ідею щодо причин, за якими люди ⁰⁶ єднуються у спільності. Він вбачав головні причини у взаємозалеж­ності вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей і їх груп, а ^акож у суспільному поділі праці.

Національна економіка

20

Меркантилізм дещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми і зосеред­ив увагу на питаннях зовнішніх взаємодій між економічними системами держав. І навіть у сфері зовнішніх відносин зосереджено увагу пере­важно на процесах обігу та накопичення грошових запасів, ведення зо­внішньої торгівлі, оскільки джерелом багатства вважалися гроші у всіх

їх видах.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпо­тезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене розробив першу „Економічну таблицю", яка станови­ла собою спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві країни. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх ви­користання.

Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексно­го аналізу засад функціонування національного господарства. Класи­ки досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального вироб­ництва національної економіки у всіх його галузях. Вони дали перше на­уково обгрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав; обґрунтувала принципи її розвитку - обмежене втручання держави в економічні процеси, що проті­кають у державі. їх вчення містило цілу низку важливих ідей, що розкри­вали сутність господарської системи держави: уявлення про суспільство як про єдиний живий організм, цілісну систему, що постійно розвиваєть­ся (У.Петті); аналіз переходу від первісного до (для класиків) сучасного суспільства (А.Сміт); динаміку нагромадження та розподілу матеріаль­них статків у суспільстві (Д.Рікардо).

Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства у діалектичному розвиткові продуктивних сил і ви­робничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і спожи­вання), а економічну формацію як спосіб їх вираження і постійної бороть­би з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу зали­шається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Представники даного напрямку прагнули пояснити сутність та природу економічної підсистеми

І_# Теоретичні осноїн національної економіки 2 1

суспільства у тісній взаємодії з іншими її підсистемами, вибудувати струк­туру взаємозв'язків між ними та способів їх оптимізації з метою форму­вання нового типу господарської системи - соціалістичної держави.

Ще одним важливим кроком у дослідженні національної господар­ської системи суспільства є прагнення пояснити механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами та підсистемами: роль держави у суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтво­рення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу і споживан­ня, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів даного суспільства. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К.Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-еконо­мічних формацій, ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними риса­ми та відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: територія, політико-геогра-фічне положення, природні ресурси, рівень розвитку продуктивних сил суспільства, кліматичні умови тощо, що мають досить важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто у його дослі­дженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявніс­тю значного кола напрямків, шкіл та теорій. І це вже пов'язано з прагнен­ням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспіль­них утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них заро­джується на початку XX ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегу­лювання основних проблем, що постають перед економікою та суспіль­ством загалом.

Так, неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забез­печення макроекономічної стабільності держави без надмірного втру­чання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держа­ви та її виробників.

Мопетаризм відійшов від проблем мікроекономіки і зосередив ува­гу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово

22

Національна економіка

залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною ін­фляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворен­ням для підтримання належного функціонування ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національ­ної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування наці­ональної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання еко­номіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто ши­роко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в національний господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.

Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономір­ностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного

розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основ­ними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особ­ливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах об­меженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання рин­кового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Г.Шмоллер, В.Зомбарт, М.Вебер, В.Ойкен таін.

Представники історичної школи досить критично ставились до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної еко­номії. У дослідження економічних явищ і процесів, що протікають у суспільстві вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження сус­пільної життєдіяльності.

І Теоретичні основи національної економіки 23

Пошук генетичних підходів до комплексного пояснення економічних структур та механізмів функціонування національної господарської сис­теми, економічні інтереси і стимули, що поєднують у складну систему взаємовідносин суб'єктів національної економіки, а також спонукають їх до зовнішніх економічних відносин, плинність та динамічність у роз­витку різних економічних систем, причини змін у господарській діяль­ності та її мотивах, доцільність державного та громадського втручання в економічні процеси і явища, роль особистості у розвитку економіки країни - це головні теоретичні питання, які досліджувались у рамках да­ного напрямку економічної науки.

Апогеєм узагальненого національно-історичного напрямку в економі­ці стали роботи видатного німецького економіста В.Ойкена. У 1939 році вийшла в світ його найвідоміша праця „Основи національної економії", що й до цього часу вважається теорією та методологією дослідження за­сад функціонування національної економіки. Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принципи ринку, а еконо­мічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та еко­номічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку на­ціональної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіці внутрішньо притаманна рівновага. Вона установлюється стихійно, як дзеркало водної гладі після кинутого каміння. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. По­трібне не лише „тонке" настроювання економічної системи, оскільки во­на сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна ви­ходити за межі „пристосування"». Тобто дослідження національної еко­номіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як: об'єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єктивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного і громадського втручання в господар­ські процеси.

Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституційного напрямку економічної науки, що не лише підтримав положення історичної школи, а й системно доповнив та уточнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.

Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, на­вички, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.