1.5. Особливості формування та розвитку національної економіки України

Національна господарська система України пройшла у своєму роз­витку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутво­рення (формування власних засад відтворення) та розвитку. На останній сходинці українська економіка перебуває й до цього часу. Проте вказані стадії були різними за тривалістю і темпами переходу з одного стану сис­теми в інший.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було встановлено чіткі терміни і форми збирання да­нини, визначено основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл і територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрямки гео-політичної стратегії тощо.

Займалися русичі в основному землеробством, скотарством та вели­чезним розмаїттям промислів та ремесел, серед яких бортництво, ко-жум'яцтво, ювелірна справа, ливарство та ін. Руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому сві­ту, тут проходив величезний торгівельний шлях „із варяг у греки". До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, викорис­товувались візантійські, німецькі, польські гроші. Однак з князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету - грив­ню, що визначає появу власної грошової системи.

За правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та економічними вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, ви­користанні знань для розбудови держави, розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів у державі (..Руська правда").

54

Націоиольна економіка

Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду на­ціональної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Між­усобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у колоніальній залеж­ності від інших держав.

Так, перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Мос­ковщини Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії со­ціально-економічного розвитку.

На досить короткий період частина українських земель виборола пра­во на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну і економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.

Зруйнуванням Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губерн­ського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України, розпочався процес приєднання українських земель до складу Ро­сійської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релі­гійної, економічної та соціальної залежності України від інших держав.

Проте, слід зазначити, що російський та польський наступ на україн­ську державність наштовхнувся на жорсткий опір у вигляді селянських по­встань, діяльності масонських лож, створення декабристських угруповань, опір інтелігенції шляхом заснування кооперативного руху, „ходіння в на­род", створення Просвіт і т. ін. Це була свого роду спроба відстояти та ін-ституційно закріпити права на власну самобутність та шлях розвитку нації.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпо­чалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного кому­нізму. Його основними принципами та цілями були:

• Повна націоналізація виробництва;

• Зрівняння усього населення країни у доходах та загальне нівелювання народу;

• Формування системи свідомого регулювання економічних процесів з метою забезпечення сталого економічного зростання;

• Усунення ринку та конкуренції, повернення до бартерних відносин;

• Тотальне одержавлення власності;

• Перехід до продрозкладки у сільському господарстві;

• Централізована координація ресурсів, що мало сприяти їх більш раці­ональному використанню і розподілу та ін.

Проте вже на початку 20-х рр. XX ст. стало зрозумілим, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи та веде до активізації процесів соціальної напруженості у суспільстві.

І. Теоретичні основи національної економіки 55

Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). її суть полягала в тому, щоб підвищити стимули селян та найма­них робітників до більш ефективної діяльності та зменшення соціальної напруги у суспільстві шляхом плюралізації відносин власності та мате­ріального стимулювання, сфер діяльності, організаційно-правових форм господарювання, формування великих підприємницьких структур у фор­мі трестів та на їх основі синдикатів, заміну продрозкладки продподат-ком, активізацію товарно-грошових відносин та стабілізаційну монетар­ну політику тощо. Тобто період НЕПу - це спроба переходу до форму­вання відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин (спроба повернутись до зачатків ринкової економі­ки). Політика НЕПу у своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років і спромоглась вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.

Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, що була започаткована політикою воєнного комунізму. Проте протікали дані процеси у більш завуальованій та згладженій формі.

За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну само­стійність, що визначалась законодавчо конституцією СРСР. Проте де-факто, її економічні права і можливості були вплетеними у загальносо­юзну стратегію економічного розвитку. Господарський комплекс СРСР представляв собою складну, багаторівневу, ієрархічну і жорстко контр­ольовану закриту систему. При чому вона була побудована таким чином, щоб окремі її підсистеми (економіки співдружності радянських респуб­лік) не могли існувати самостійно без керівного центра. Тобто, якщо в од­ній підсистемі видобували певний ресурс, то його обробка і виготовлен­ня готового продукту з нього відбувалось в інших підсистемах. Нерідко така політика щодо розміщення одиниць господарського комплексу дер­жави була непродуманою та малоефективною, проте її дієвість полягала зовсім не в досягненні високих показників економічної ефективності, а в забезпеченні ідеології єдиної могутньої держави - СРСР та в утриманні, таким чином, під контролем її складових.

З метою „більш ефективного та дієвого" регулювання економіки було запропоновано повернутись до директивного планування та прогнозу­вання розвитку національної економіки СРСР. Ринкові механізми функ- , ціонування ринку - ціна, попит і пропозиція - були замінені суб'єктивно сформованою системою загальнодержавних планів. Така система дер­жавних планів охоплювала усю господарську систему, підкоряючи її то­тальному контролю з боку владних політичних сил. В результаті такої політики владної верхівки у країні спостерігались диспропорції між га­лузями народного господарства, спостерігався дефіцит одних і профіцит

56

Національно економіка

І. Теоретичні основи національної економіки

57

інших товарів. Формування попиту на товари також набувало директив­ного характеру, деформуючи структуру людської свідомості і поведінки, ще більше розриваючи ринкові взаємозв'язки в господарській системі країни. Хоча сама система директивного планування вражала своєю єд­ністю, направленістю до досягнення єдиної мети, структурованістю та внутрішньою узгодженістю.

Ринкові відносини на мікро- та мезорівнях радянської економіки були відсутні і замінені державними планами і директивами. Відбувалась зрів­нялівка в доходах різних соціальних верств населення, що у сукупності вело до зниження мотивації праці останніх.

З метою спрощення механізмів управління і контролю за господар­ською системою СРСР, а також з метою утримання важелів економічної влади в руках політичної еліти було повністю скасовано приватну влас­ність. Хоча деякі підприємства юридично були оформлені як акціонерні товариства, кооперативи чи інші об'єднання, фактично вони все ж були державною („загальнонародною" чи „суспільною") власністю.

Тотальне одержавлення відносин власності та формування складних за географічними, галузевими та функціональними зв'язками промисло­вих комплексів вело до надмірної монополізації національної економі­ки Радянського Союзу. Крупні монопольні об'єднання отримували змо­гу контролювати випуск того чи іншого продукту, деформуючи загальну економічну ситуацію в державі.

Економіка СРСР була перенасичена неприбутковими господарськими одиницями, що функціонували за рахунок державних субсидій та дота­цій. Ринок у його західному розумінні - як організм, що саморозвиваєть-ся і за рахунок дії законів конкуренції здатен сам себе оздоровлювати -не існував. Натомість значна частина державних коштів витрачалась на штучне утримання як збиткових, так і прибуткових підприємств.

Під жорстким тотальним контролем, в умовах „повної відірваності" від зовнішнього світу, тоталітарної ідеології, жорсткого плану та диктату керівного центру Україна перебувала понад 70 років, не маючи, таким чином, жодних альтернатив всебічного та багатоваріантного розвитку.

Були, звичайно, і періоди певних продуктивних змін у координа­ції господарського життя СРСР (50-ті та 60-ті рр.). Наприклад, період „хрущовської відлиги", за якого українським землям було надано дея­кі автономні права у виробленні власної національної політики (мова, освіта, культура, частково економічна політика тощо). Проте вони не носили довгострокового та всеосяжного характеру, оскільки суспільні підсистеми українських земель все ж залишались частиною єдиного радянського народногосподарського комплексу. Не дали свого резуль­тату ані грошова, ані земельна, ані галузева реформи, що розпочались ще у 1961 році.

Реальні підвалини для формування національної економіки України були закладені в середині 80-их рр. XX ст. цей період прийнято називати „горбачовською перебудовою". Це час усвідомлення того факту, що закри­та економіка, позбавлена реальної об'єктивної рушійної сили приречена на загибель. За управління команди М.Горбачова було проведено ряд еко­номічних заходів (активізація товарно-грошових відносин, розробка стра­тегії для формування відкритої економіки СРСР, формувались механізми вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі економіки, закладались підвалини нової грошово-кредитної політики, відносин власності та прин­ципів підприємництва, системи оподаткування тощо), проте їх невідповід­ність базовим економічним взаємовідносинам у державі, форсованість та непродуманість наслідків реформування, інституційний вакуум, відсут­ність досвіду проведення економічних реформ, значний тіньовий сектор, політизація економічної системи та боротьба за політичну і економічну владу не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.

Різка дестабілізація економічних взаємозв'язків у середині країни (па­діння курсу національної валюти, диспропорції в зовнішніх та внутріш­ніх інвестиціях, нерівномірність розподілу доходів серед населення, де­фіцит на ринку товарів широкого вжитку, збільшення тіньового сектора економіки, зниження якості радянських товарів та застаріла технологія виробництва, що не відповідала міжнародним стандартам, непродумана і нечітка зовнішня політика держави, відсутність мотиваційних механізмів здійснення підприємницької діяльності та ін.) та прагнення радянськи­ми республіками самостійно провадити соціально-економічну політику, фактично призвели до краху радянської імперії. З 1989 починається роз­пад СРСР та становлення нових національних господарств колишніх ра­дянських республік.

В результаті того, що Україна фактично увесь період свого існуван­ня перебувала в якості не окремої незалежної держави, а як одиниця ін­ших країн, стадія виникнення та формоутворення як дійсної національної господарської системи з усіма вище означеними ознаками нації та націо­нальної економіки відбулись з отриманням нею незалежності у 1991 році, її економічна система до 1991 року- це синтезована залежна від інших економік форма організації та управління господарським життям. Хоча слід зауважити також і на тому факті, що не зважаючи на залежність укра­їнських земель від інших господарських систем, Україна все ж не пере­ставала брати участь як своїми ресурсами, так і продуктивними силами у загальноекономічних процесах, що протікали на їх території. При цьому вона набувала досвіду та відпрацьовувала можливі шляхи розвитку влас­ної господарської системи. Тобто формування національної економіки України відбувалось на основі того досвіду, економічного потенціалу, що ^вона отримала, перебуваючи частиною інших економічних систем.

58

Національна економіко

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема фор­мування та розвитку власної господарської системи:

• Сформувати структуру економіки за галузями, народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та обслуговування, оскільки після розпаду СРСР економіка України не становила цілісного комплексу (до 1991 року в Україні вироблялось лише 20% кінцевого продукту);

• Створити умови та визначити механізми первісного нагромадження

капіталу;

• Переформувати управлінські та регулятивні органи, що відповідають за розвиток економічної системи суспільства;

• Створити сприятливі умови для формування ринкової інфраструкту­ри, структури ринків відповідно до нових закономірностей функціо­нування економіки;

• Визначити стратегічні напрямки руху національної економіки - мо­дель економічного розвитку;

• Відповідно до стратегії економічного розвитку сформувати інститу-ційну базу економічних реформ;

• Закласти підвалини для формування та ефективного функціонування валютної, грошово-кредитної,. фінансової, бюджетної, фіскальної та інших підсистем національної економіки;

• Створити умови для переходу національної економіки від системи за­критого до системи відкритого типу;

• Реформувати відносини власності;

• Переорієнтація економіки з аграрно-промислової на промислово-аграрну країну;

• Створити умови для активізації розвитку підприємництва;

• Провести повну інвентаризацію господарських одиниць за галузеви­ми, функціональними, організаційними та іншими ознаками з метою формування реєстрів суб'єктів господарювання та економічних ре­сурсів та ін.

Відповідні економічні реформи було розпочато фактично одразу після здобуття незалежності України, вони тривають і досі. Економічні рефор­ми ознаменували період переходу (трансформації) національної еконо­міки України до нового типу господарювання - змішаної економіки або, якщо говорити більш конкретно, до моделі соціально орієнтованої рин­кової економіки.

Розглянемо деякі аспекти економічних реформ в Україні.

1. Реформування відносин власності та формування умов для під­приємницької діяльності. Починаючи з 1991 року Верховною Радою України було прийнято серію законів, що визначили основні умови та (Ііорми відносин власності і підприємництва в Україні: Закон України „про власність" (1991 р.), Закон України „Про підприємництво" (1991 р.),

І. Теоретичні основи національної економіки 59

Закон України „Про підприємства в Україні" (1991 р.), Закон України „Про господарські товариства" (1991 р.), Закони України „Про привати­зацію майна державних підприємств" (велику приватизацію) (1992 р.), Закони України „Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію) (1992 р.), Закони України „Про приватизаційні па­пери" (1992 р.), Указ Президента України „Про корпоратизацію підпри­ємств" (1993 р.), та ряд інших нормативно-правових актів, що визначали плюралізм форм власності та основні засади підприємницької діяльності в Україні.

На даний період в Україні було створено і введено в дію Господар­ський Кодекс України, що представляє собою зведений нормативно-пра­вовий акт з урегулювання основних господарських відносин. Щороку розробляються державні та регіональні програми соціально-економічно­го розвитку, стимулювання та допомоги розвитку підприємництва, ство­рення умов для розвитку малого та середнього бізнесу, оптимізації відно­син власності тощо. Щороку приймаються закони України „Про Держав­ну програму приватизації", які визначають основні пріоритетні галузі, підприємства, в яких доцільно змінити форму власності.

Позитивним моментом реформування відносин власності слід вва­жати те, що за роки незалежності було сформовано критичну масу не­державної власності та розпочато впровадження обслуговуючої ринкової інфраструктури з метою оптимізації її функціонування, розпочалось ви­рівнювання диспропорцій у галузевій структурі національної економіки, нарощення темпів промислового виробництва у недержавному секторі економіки. Так, наприклад, обсяги промислового виробництва підпри­ємств недержавного сектора зросли з 18,2% у 1992 році до більш ніж 81% у 2002 році. І ця тенденція зберігається протягом останніх п'яти ро­ків. Крім того, покращуються загальноекономічні показники діяльності підприємств, що змінили форму власності шляхом роздержавлення, при­ватизації та корпоратизації.

Проте у сфері приватизації та корпоратизації й до цього часу існує цілий ряд прогалин та невирішених конфліктів. Так, наприклад, за оцін­ками експертної групи ЄБРР основна проблема низької ефективності приватизаційних проектів в Україні полягає в тому, що й до цього не роз­роблені та не впроваджені у життя програми щодо передприватизацій-ної допомоги підприємствам, критерії оцінки ринкової вартості об'єктів приватизації, рейтингові шкали та система аналізу найбільш вдалих груп інвесторів на визначені об'єкти. Крім того, так само невирішеними зали­шаються проблеми „ефективного власника", власності трудових колекти­вів, конфлікти у сфері корпоративних відносин тощо.

2. Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в ^економіці України. Формування грошово-кредитної та фінансової систем

єо

Національна економіка

України відбувалось протягом 1991-1994 рр. Метою даної реформи було створення ринкової ідеології та здійснення ринкової трансформації націо­нальної економіки, що не можливо без означених систем, а також бороть­ба з інфляційними процесами, що досить швидкими темпами розвивались у даний період в економіці держави. Результатом впровадження даної ре­форми було проведення м'якої фіскальної та монетарної політики, а також активне використання зовнішніх запозичень для подолання інфляції та ви­рівнювання диспропорцій в економіці.

З 1995 року розпочинається новий етап грошово-кредитної та фінан­сової реформ. У даний період уряд переходить до більш жорстких мето­дів монетарної та м'яких методів фіскальної політики, активно перероз­поділяються кредитні ресурси у бік реальної економіки, формуються за­сади безготівкових розрахунків, припиняється надмірна емісія паперових грошей, а також закладаються підвалини фондового ринку України, від­бувається грошова реформа, стабілізується валютний курс, впроваджу­ється система валютних коридорів.

З 2001 року розпочинається процес підвищення ефективності гро­шово-кредитної та фінансової систем, а також забезпечення загально­економічного зростання. У цей період уряд країни застосовує досить жорсткі методи регулювання грошово-кредитних та фінансових від­носин в економіці. Результатом реалізації даних механізмів стали: до­сягнення профіциту зведеного бюджету країни, зростання бюджетних надходжень, покращення фінансової звітності суб'єктів господарю­вання, стабілізація валютного курсу, запровадження режиму регульо­ваного плаваючого курсу гривні, зниження темпів інфляції, зростання реального ВВП, підвищення інвестиційної активності, збільшення до­ходів населення та зменшення їх диференціації за соціальним критері­єм, активізація діяльності кредитних та інвестиційних установ, зміц­нення позицій національної економіки у системі світового господар­ства тощо.

В результаті покращення фінансового стану вітчизняної економіки, стабілізації національної валюти та фіскальної системи Україна спро­моглась укласти досить вигідні міжнародні та регіональні проекти, що дають можливість збільшувати інвестиційну активність закордонних та національних інвесторів, активізувати становлення та діяльність наці­онального фінансового сектора економіки, підтримки малого та серед­нього бізнесу.

Так, наприклад, за підрахунками Виконавчого директора ЄБРР, якщо Україна буде виконувати власні зобов'язання перед міжнародними еко­номічними організаціями та загалом перед ЄС, стабілізує інституційне середовище за означеними вище напрямками, то щорічні обсяги інвести­цій в Україну з боку ЄБРР можуть збільшитись до 350-450 млн. євро. а це

І. Теоретичні основи ноціонаяшої економіки 6 "1

дасть можливість зробити портфель зобов'язань ЄБРР в Україні з 1,1 до більш ніж до 2,0-2,5 млрд. євро у найближчі роки.

Протягом 2000-2005 рр. за допомогою міжнародних економічних ін­ститутів в Україні було реалізовано такі проекти, як наприклад: створе­но Український банк мікрофінансування (УБМ), реалізується програма акціонерної участі ЄБРР у капіталах вітчизняних банків загальною вар­тістю понад 20 млн. дол. (МиШ Вапк РасіШу), закладено основи реаліза­ції спільного проекту МБРР та уряду України щодо реконструкції систе­ми державного казначейства, розробляється проект підтримки системи соціального захисту населення, гарантійний проект „Морський старт" тощо.

3. Становлення ринку капіталів в Україні Це процес формування однієї з головних конструкцій ринкової економіки. Він характеризується нагромадженням, насамперед, грошових активів, матеріальних ціннос­тей і, у подальшому, зростанням ролі людського та інформаційного ре­сурсів для забезпечення процесів інтенсивного суспільного відтворення. Основними механізмами нагромадження первісного капіталу в Україні стали приватизація та корпоратизація.

Метою приватизації в Україні була потреба сформувати основні групи суб'єктів економіки, що у своїй сукупності здатні забезпечувати розвиток національної економіки: малий та середній бізнес (приватні підприєм­ства); великий бізнес (корпорації, крупні приватні компанії); державний сектор економіки.

Проте й на сьогоднішній день актуальними залишаються питання підтримки та розвитку малого і середнього бізнесу, загальноцивіліза-ційного та інституційного розвитку великого капіталу, ефективного дер­жавного управління і регулювання соціально-економічними процесами в Україні.

Поряд з процесами приватизації для забезпечення функціонування приватизованих та корпоратизованих підприємств відбувалось форму­вання фондового ринку та удосконалення кредитно-фінансової підсистем національної економіки. Протягом 1991 -1999 рр. в Україні було створено Державну Комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), На­ціональну депозитарну систему України, Депозитарій „Міжрегіональний фондовий союз", Першу Фондову Торговельну Систему (ПФТС), Про­фесійну асоціацію реєстраторів і депозитарії (ПАРД) визначено принци­пи функціонування ринку цінних паперів в державі, закладено підвалини електронного обігу цінних паперів.

Проте їх робота визначається українськими економістами досить нео­днозначно, оскільки за окремими показниками робота фінансових уста­нов України постійно поліпшується, а за іншими знижується або залиша­ється незмінною протягом останніх років (табл. 1.5.1, 1.5.2, рис. 1.5.1).

62

Національна економіка Таблиця 1.5.1.