216 Національна економіка

V. Творі» регул юіонн* національної економіки

217

Рис. 5.1.5. Ринкова рівновага

На макроекономічному рівні ринковий механізм аналогічно до мікро-та мезорівнів координується механізмами сукупного попиту та сукупної пропозиції, тобто його кінцевою метою є встановлення макроекономіч-ної рівноваги на рівні господарської системи держави загалом.

Сукупний попит (АВ) - це сума планових витрат на придбання кінце­вою продукції в межах національної економіки загалом за певний період або^ума всіх витрат на кінцеві товари та послуги, вироблені в економіці.

Його структура залежить від цінового фактору та таких основних не-цінових факторів:

• розмірів доходів населення;

• намірів людей на майбутнє;

• очікування інфляції;

• рівня податків;

• рівня урядових витрат;

• грошової пропозиції та ін.

Графічно криву сукупного попиту можна представити у вигляді кри­вої, кожна точка якої зображає залежність між обсягом товарів і послуг, які планується закупити за відповідного рівня цін (рис.5.1.6.). Рух кривої сукупного попиту означає зміни у його структурі при зміні цін чи інших вказаних чинників (рис.5.1.7.).

Крива сукупного попиту зміщується: праворуч (тобто від АБ, до АБ₂) при збільшенні одного чи кількох із зазначених факторів, а вліво (з АЕ), до АЕ>₃) - при їх скороченні.

Скупний попит вимірюється наступним чином:

(5.1.5.)

АО = споживчий попит + інвестиції +

+ державний попит + попит на експорт з боку іноземців

АБ = кількість грошей у обігу х (швидкість їх обігу / рівень цін) (5.1.6.)

Р*

^

Рис. 5.1.6. Крива сукупного попиту Рис. 5.1.7. Зміни кривої сукупного попиту Сукупна пропозиція (А5) - загальна кількість товарів та послуг, ви­роблених в економці. Показниками, що реально відображають її рівень є валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП). Крива сукупної пропозиції показує, який обсяг сукупного випус­ку продукції пропонує виробник за означеного рівня цін. Складається з трьох відрізків: горизонтального (кейнсіанського), проміжного та кла­сичного (вертикального) (рис. 5Л .8.): Зміни у структурі сукупної пропо­зиції, відповідно, зображено на рис. 5.1.9.

Рт

АЗ

(Зі 0.2 "^3 С>

Рис. 5.1.8. Крива сукупної пропозиції Рис. 5.1.9. Зміни сукупної пропозиції

Відрізки на кривій сукупної пропозиції відображають різний стан на­ціональної економіки (рис.5.1.8.):

1. - кейнсіанський або горизонтальний (ОД) - характеризує період спаду національної економіки з низьким рівнем зайнятості, надмірним використанням усіх факторів виробництва, ціни на які залишаються не­змінними, тобто в економіці спостерігається також і перевиробництво.

2. - проміжний (С^С^) - виражає періоди піднесення національ­ної економіки, тобто підвищення рівня зайнятості, зниження темпів

218

Національна економіка

перевиробництва, налагодження диспропорцій в економіці, проте зі зростанням рівня цін на товари, послуги та засоби виробництва.

З. - вертикальний або класичний - (0₂Р) - характеризує рівень пов­ної зайнятості у національній економіці, діяльності усіх її сфер та галу­зей на повну потужність, тому зміни рівня цін не викликають зростання реального обсягу національного виробництва (ВВП або ВНП).

Точка перетину кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції визначає рівень макроекономічної рівноваги національної економіки (рис. 5.ЇЛО).

АГЬ

Рис. 5.1.10. Крива макроекономічної рівноваги

Макроекономічна рівновага може бути повною або частковою.

Повна макроекономічна рівновага - це показник узгодженого роз­витку усіх сфер та галузей національної економіки. Основою загальної економічної рівноваги є відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією на всі товари і послуги на усіх ринках (робочої сили, засобів виробництва, предметів споживання).

Часткова макроекономічна рівновага - це показник, який виражає узгодженість між певними параметрами макроекономічного розвитку, наприклад, між виробництвом і споживанням, інвестиціями і заоща­дженнями на певних ринках тощо.

Основи теорії макроекономічної рівноваги були закладені швейцар­ським економістом і математиком Л.Вальрасом. Проте його модель не знайшла свого практичного вираження і залишалась гіпотетичною про­тягом тривалого періоду часу. Макроекономічна рівновага у Вальраса була суто теоретичною, ідеальною моделлю. Відповідно до дії „теорії Вальраса" суб'єкти економіки не мають ніяких надходжень коштів з зо­внішніх джерел і „відкладеного попиту". Саме тому за незмінної ціни по­пит і пропозиція будуть збігатися на всіх ринках, а значить автоматично і на єдиному ринку. Свої погляди Вальрас виразив системою рівнянь:

у. Теорія регулювання національної економіки 219

<3 = Б(Р...А,М)- для попиту; (5.1.7.)

() = 5 (V ... А, М)-для пропозиції; (5.1.8.)

де 0 - обсяги продажу даного товару,

В - функція попиту на даний товар,

8 - функція пропозиції на даний товар,

Р - ціна одиниці товару,

А- реальні наявні у суб'єктів активи,

М - запас готівки.

Теорія загальної рівноваги була доповнена Д.М. Кейнсом у періоди затяжної депресії (30-ті рр. XX ст.). Саме він довів, що рівновага між су­купним попитом і сукупною пропозицією може порушуватись, наприк­лад, в наслідок зменшення попиту на розмір заощаджень, що зумовлює особливий інтерес підприємців в кредитованих інвестиціях. Відповідно рівність між сукупними попитом і пропозицією буде досягатись за умо­ви рівності між заощадженнями та інвестиціями, що досягається досить рідко і не на всіх ринках одночасно.

Рівновага АБ іАБ:

1. на горизонтальному відрізку (А8АХ),) зумовлена залученням недови-користаних ресурсів;

2. на проміжному відрізку (А8АІ)₂) відбувається в наслідок того, що змі­ни цін виключають недовиробництво чи перевиробництво;

3. на вертикальному відрізку (А8АБ₃) видно, що збільшення А8 немож­ливе через максимальне використання ресурсів, що зумовлює зрос­тання цін.

Якщо А8=соп8І, то на кейнсіанському відрізку зміщення кривої АО праворуч збільшує реальний обсяг національного виробництва та зайня­тість без змін ціни; на проміжному - зростання попиту збільшує і реальні обсяги виробництва і ціни; на класичному - зростання попиту супрово­джується зростанням ціни, але без змін в реальних обсягах виробництва.

Більш детально питання можливих варіантів зміни макроекономічної рів­новаги досліджуються в курсах „Економічна теорія" та „Макроекономіка".

Ключовим інструментом, який виражає сутність ринкових відносин між суб'єктами економіки, є конкуренція.

Конкуренція - це суперництво між ринковими суб'єктами за найбільш вигідні умови виробництва, реалізації і купівлі товарів. Вона виступає як об'єктивний економічний закон ринкової економіки, зовнішньою приму­совою силою, що змушує виробників підвищувати ефективність вироб­ництва, якість продукції, урізноманітнювати асортимент товарів, збільшу­вати нагромадження і розширювати виробництво, а споживачів вимагати підвищення якості вказаних параметрів для найбільш повного задоволен­ня власних потреб. Конкуренція створює постійну загрозу того, що при

220

Національна економіка

випуску неякісної чи дорогої продукції якийсь інший виробник перехо­пить споживача, доходи і призведе даного виробника до розорення.

Як зазначає більшість економістів, без конкуренції ринок не спромож­ний координувати обсяги і структуру пропозиції та попиту, тобто вста­новлення загальних пропорцій розвитку національної економіки. Ринко­ва економіка і є саморегульованою системою лише тому, що їй властивий інструмент - конкурентна боротьба.

Конкуренція - це рушійна сила будь-яких економічних відносин, в які вступають суб'єкти ринку.

Роль конкуренції у стимулюванні та забезпеченні розвитку національ­ної економіки визначає її сутність:

• вона є одним з найбільш дієвих інструментів стимулювання НТП та впровадження його досягнень у виробництво; дає можливості зістав­ляти ефективність виробництва різних товаровиробників, виявляти та стимулювати найбільш дієздатних та звільнятися від тих виробників, які не здатні задовольняти прийняти в країні та за її межами параме­три виробничих процесів, якості продукції тощо;

• за її допомогою формується оптимальна структура національної еко­номіки за галузями, сферами економіки, рівнями її функціонування;

• вона підпорядковує товарне виробництво загальнонаціональним сус­пільним інтересам, забезпечує пріоритет покупця над виробником;

• забезпечує рівновагу на ринку ціни через механізм суперництва;

• вона сприяє ефективному використанню і перерозподілу ресурсів. Існує багато видів і форм конкурентної боротьби, головні з них:

1. За суб'єктами конкурентної боротьби:

• Конкуренція продавців - це такий вид конкурентної боротьби, який ведеться за найкращу позицію на ринку.

• Конкуренція покупців - виникає, коли попит на товари більший за пропозицію на них. Кожен покупець прагне отримати певний товар за об'єктивними чи власними суб'єктивними причинами (якість, звичка, ха­рактер, відсутність товарів-замінників тощо).

2. За галузевими ознаками:

• Внутрішньогалузева конкуренція - це форма економічного супер­ництва між» товаровиробниками однієї галузі виробництва за найбільш вигідні умови виробництва і збуту готовою продукції. Вона сприяє впро­вадженню у виробництво нової техніки і технології.

• Міжгалузева конкуренція - це суперництво між товаровиробника­ми різних галузей виробництва переважно за найбільш вигідні умови пе­реливу капіталів. Вона сприяє встановленню середньої норми прибутку у галузях національної економіки.

3. За умовами формування та впливом на загальну ринкову ситуацію розрізняють: