Тема 10. Рішення у менеджменті
187
На практиці проблеми розподіляються на чотири групи:
структуризовані (для їх розв'язання використовують стандартні правила, інструкції, методичні вказівки і досвід);
добре структуризовані (їх розв'язують із застосуванням математичного програмування, економіко-математичного моделювання та інших кількісних методів);
слабко структуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки);
неструктуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки, досвід, судження, інтуїцію, методи математичної статистики).
У своєму розвитку проблема проходить кілька стадій:
прихованого розвитку;
перетворення на негитивне явище;
перетворення на фактор, що є очевидною перешкодою в діяльності підприємства чи окремого цого підрозділу. .
Науковий підхід до розробки і прийняття управлінських рішень включає не лише виявлення (ідентифікацію) проблеми, а й усвідомлення її.
Для діагностики проблеми вивчають її характер (технічний, технологічний, економічний або комплексний), встановлюють причини виникнення, фактори (внутрішні або зовнішні), що її зумовили, можливі наслідки несвоєчасного розв'язання проблеми, її складність, межі тощо. У процесі аналізу вивчають ситуації і обмеження, пов'язані з часовою характеристикою, трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами.
Життєвий досвід показав, що існує чимало варіантів вирішення будь-яких проблем. Для порівняння альтернатив і вибору кращого з них використовують критерії, формування яких входять в обов'язки менеджерів вищих ієрархічних рівнів.
^Критерій (оцінка) рішень являє собою правило порівняння і вибору альтернатив, вимірник економічного і соціального ефекту. Використання об'єктивних критеріїв оцінки варіантів рішення дає змогу порівняти ці варіанти і вибрати найкращий. У загальному плані основним критерієм управлінських рішень є закон економії суспільної праці при виробництві і реалізації продукції.
►
обмеженість
інформації
взаємозалежність рішень
—► наявність ризику
очікування можливих негативних наслідків
наявність ефективних комунікацій
} відповідність структури управління та місії організації
► середовище прийняття рішення (визначеність або невизначеність наслідків від реалізації рішення)
особисті якості та поведінка менеджера тощо
На практиці використовують різні критерії для прийняття рішень в умовах ризику, неповної інформації і невизначеності.
Залежно від поставленої мети, як критерій можна використати натуральні і вартісні, кількісні та якісні показники діяльності підприємства: виконання замовлень на окремі види продукції; досягнення певного прибутку, рівня рентабельності; підвищення рівня соціальної активності. При розв'язанні завдань бажано кілька критеріїв зводити до одного інтегрованого. Його найчастіше виражають у вигляді функції 2 від змінних хі,х:,хз,...,хп. що характеризують можливі варіанти рішень:
2=ї(хі,Х2,хз,...,Хп)-нтіах тіп
Цю функцію називають функцією мети. Оптимальним вважається той варіант рішення, при якому функція мети досягає екстремального значення. Інколи знаходять згідно прийнятого критерію оптимальності найкращий варіант рішення і декілька близьких до нього, які називаються підоптимальними варіантами. Прийнятим як остаточне рішення може бути і один з підоптимальних, який дає можливість одержати високими інші важливі показники.
Варіанти рішень, що мають кількісне вираження, можуть порівнювати за допомогою критеріїв Встьда, Севіджа, Гурвіца, Байєса, Ход.жеса-Леманатлт.
Критерієм Вальда (критерієм песимізму) передбачається така стратегія, коли в гірших умовах можна одержати гарантований виграш, орієнтований на найгірші умови:
В=тах тіп а/у,
де а - виграли при виборі і-ї стратегії ву'-х умовах.
Критерій Севіджа полягає в тому, що в умовах невизначенності рекомендується вибір стратегії, за якої величина ризику буде найменшою у найнесприятливіших умовах:
В=тах тіп г/у,
де г.. =а.. - тах .
V Ч Ч
Критерій Севіджа також може розглядатися як критерій кратного песимізму, але тут г . означає не можливий виграш, а упущені можливості або ризики, які намагаються мінімізувати. На практиці цей критерій використовується переважно при прийнятті стратегічних рішень.
Критерій Гурвіца більш прийнятний, оскільки в умовах невизначеності не орієнтує ні на крайній песимізм (найгірші умови), ні на крайній оптимізм (найсприятливіші умови):
В=тах [Ітіп а ,у +(/ -У),тах а ,у],
де І, коефіцієнт, який об'єктивно вибирається між 0 і 1 (0,У, 1). Тобто, чим небезпечніша ситуація, тим більше має бути підстрахування, тим ближчим до одиниці слід вибирати І, що зумовлює мінімальний варіант рішення.
188
МЕНЕДЖМЕНТ: теоретичні основи і практикум