Глава 11. Функиії та механізм держави

195

правило, з підприємствами, що виробляють аналогічні або подібні товари чи послуги. В цих умовах повністю розкривається творчий потенціал засновників компанії, що накоплений ними ще в попередній організації. На другому етапі засновники креативної корпорації соціалізуються у якості власників компанії', що сама по собі виявляється головним результатом та продуктом їх діяльності. На другому етапі власники компанії починають конкурувати з іншими креатив-ними корпораціями, безвідносно до того, у якій сфері економіки вони діють, адже доказ своєї переваги та своєї унікальності вони зможуть здобути лише від всеохоплюючого, а не від вузькогалузевого успіху.

Джерело: Сухонос В.В. Правовий аспект банківської діяльності з точки зору формування постіндустріального суспільства // Проблеми і перспек­тиви розвитку банківської системи України: 36. наук, пр.— Суми: Мрія-1

ЛТД, УАБС, 2003. - Т. 8. - С. 125-128.

Соціальна ієрархія - це правління осіб, що займають прові­дне становище виключно за правом походження. Як державна технологія соціальна ієрархія була характерною для аграрного суспільства.

Державне проектування - діяльність зі створення держав­них проектів.

Державне проектування здійснюється в чотирьох напрям­ках — державне планування, державне прогнозування, державне програмування і державне моделювання.

Характеристика державного планування. Державне пла­нування - це процес створення державних планів економічного, соціального, культурного розвитку тощо.

Державні плани існували в минулому і були характерними для авторитарних і тоталітарних держав (СРСР, Індонезія тощо).

Приклад 11.3

В. Сухонос про державні плани в СРСР

Вперше вони з'явилися в СРСР як варіант саме директивного планування. Недаремно В. Ленін наполягав на тому, щоб Держплану (допоміжний орган державної влади в СРСР, основним завданням якого була економічна та техніч­на експертиза) були надані додаткові розпорядження для того, щоб «...рі­шення Держплану не могли бути усунені звичайним радянським порядком, а потребували б для свого повторного рішення особливого порядку, наприклад, внесення питання до сесії ВЦВК, підготовки питання для повторного рішення за особливою інструкцією, із складанням, на основі особливих правил, доповідних записок для виваження того, чи підлягає це рішення Держплану відміні, і, наре­шті, призначення особливих термінів для повторного вирішення питань Держ­плану тощо».

Інший основоположник «наукового соціалізму» О. Богданов прямо за­значає: «Соціалізм є завданням «господарським», завданням планомірної гос­подарської організації; воно вирішується шляхом «господарського плану». 13*

196

РОЗЛІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Результатом таких поглядів в СРСР з'явилися плани економічного і соці­ального розвитку (так звані «п'ятирічки»). Перша п'ятирічка відбулася у 1928— 1932 рр. Визначаючи основне завдання п'ятирічки Й. Сталін 7 січня 1933 року у своїй доповіді на об'єднаному пленумі ЦК та ЦКК ВКП(б) говорив: «Основ­не завдання п'ятирічки полягало у тому, щоб перетворити СРСР з країни агра­рної та слабкої, залежної від капризів капіталістичних країн, - у країну індуст­ріальну і могутню, досить самостійну і незалежну від капризів світового капіта­лізму».

Джерело: Сухонос В.В. Роль глави держави у формуванні і функціону­ванні динамічного виміру державного механізму: теоретико-методологіч-ний та історичний аспекти // Держава і право: 36. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН

України, 2004. - Вип. 26. - С. 23.

В СРСР планування звичайно проходило чотири основні етапи.

Перший етап передбачав підведення підсумків виконання планів за минулий період. На цьому етапі визначався рівень розвитку економіки, виявлялися окремі невідповідності та дис­пропорції в народному господарстві, узагальнювався передовий досвід, розкривалися додаткові резерви тощо.

Другий етап - це розробка і доведення до підприємств, уста­нов і організацій директив КПРС та уряду з приводу укладан­ня нового плану розвитку народного господарства. У них фор­мулювалися головні господарсько-політичні завдання планова­ного періоду, визначалися провідні ланки, темпи та пропорції розвитку народного господарства.

Третім етапом було складання проектів планів підприєм­ствами, установами і організаціями, виконавчими комітетами Рад народних депутатів, міністерствами та відомствами. Складання планів «знизу вверх» забезпечувало демократичний централізм у плануванні, найбільш повно враховувало місцеві особливості та потреби, а також виявляло резерви виробництва.

І, нарешті, четвертий етап передбачав затвердження планів компетентними органами державної влади та управління і доведення їх до виконавців.

Згідно з Конституцією СРСР народногосподарські плани СРСР встановлювалися Верховною Радою СРСР (з розподілом завдань за союзними республіками, міністерствами та відомствами СРСР). Ради Міністрів союзних республік відповідно до державних на­родногосподарських планів затверджували завдання міністерст­вам та відомствам республіки.

Міністерства та відомства затверджували за певним колом показників планові завдання підпорядкованим їм підприємствам.