Глава 5. Держава

67

Зв'язок із правом — системою основних правил поведінки, встановлених чи санкціонованих державою.

Розглядаючи формаційний підхід до типології, слід мати на увазі, що кожному типу держави відповідає певний тип права.

Так, рабовласницькому типу держави відповідає рабовласни­цький тип права, феодальному - феодальний, буржуазному - бур­жуазний, соціалістичному - соціалістичний. Аналіз типології держав за формаційним підходом дає підстави стверджувати: тип права формується в інтересах панівного класу. Так, рабовла­сницьким типом права була зведена в закон воля рабовласни­ків. На період рабовласницької СЕФ припадає формування рабо­власницького типу права. Одним із найважливіших його прин­ципів виступає приватна власність на основні засоби виробницт­ва і на людей - рабів. Оскільки раби і рабовласники були осно­вними антагоністичними класами рабовласницького суспільст­ва, рабовласники мали всі права, а раб вважався живою річчю. Прикладом цього можуть служити Стародавній Рим, де повна правоздатність визнавалася за патриціями, скорочена — за пле­беями, ще більш обмежена - за іноземцями. Раби були взагалі неправоздатними.

Феодальним типом права було право як привілей. Це було пов'язано з тим, що феодальній державі був властивий поділ

суспільства на два основних класи - феодалів і залежних селян. Земля знаходилася у власності феодала, а селяни працювали на ній, виконували феодальні повинності. Тому, поділяючи феодальну суспільно-економічну формацію та епоху Темних століть, епоху Відродження і Реформації та епоху Просвітництва, слід мати на увазі, що зазначені привілеї були досить різноманітними.

Так, для епохи Темних століть було характерним створення централізованої феодальної держави і її наступне роздроблен­ня. Це було пов'язано з тим, що монарх роздавав землю феодаль­ній знаті за службу. Одним із найважливіших принципів фео­дального типу права в цю епоху був принцип відповідності обсягу і характеру політичної влади розмірам землі, принцип васального підпорядкування, що здійснювалося, відповідно, за правилом: «Васал мого васала - не мій васал!». Система феодаль­них привілеїв тут була уособленням привілеїв окремих феода­лів. Оскільки земля належала феодалам, то вони мали, напри­клад, право вільно полювати на ній. Однак здебільшого земля була поділена між селянами. Полюючи, феодал мав повне право витоптати врожай на селянських ділянках. Це - його привілей. Крім того, були ще й економічні привілеї: панщина (коли селяни

5*

68

РОЗДІЛ 2. СУСУПІЛЬСГВО, ДЕРЖАВА І ПРАВО

були зобов'язані працювати певний термін на землях феодала) та оброк (коли селяни були повинні віддавати частину свого врожаю феодалу). Були ще й інші привілеї: право феодала на першу шлюбну ніч, право феодала сидіти в присутності короля чи покривати голову, право встановлювати свої митні кордони, валюту тощо. В епоху Відродження починається об'єднання зе­мель і створення станово-представницької монархії. Змінюєть­ся й характер привілеїв. Хоча панщина залишається, оброк по­ступово перестає бути натуральним, а стає грошовим. Феодали втрачають своє право створювати власну валюту, хоча митні кор­дони й залишаються. На період Реформації припадає зароджен­ня привілею контролю над релігією. В епоху Просвітництва та створення абсолютної монархії привілеї перестають бути виключ­ним правом окремих феодалів. Тепер лише монарх може їх надавати. Економічні ж привілеї - панщина і грошовий оброк -залишаються недоторканними, змінюється лише термін панщи­ни чи розмір оброку.

На противагу феодальному праву буржуазний тип права вже характеризується соціальною нерівністю (яка замінює ста­нову нерівність), формально-юридичною рівністю громадян перед законом, священною приватною власністю. Поділяючи розвиток буржуазної держави на етап первинного накопичен­ня капіталу, індустріалізації та імперіалізму, слід зазначити, що для всіх них священним правом стало право приватної власності. Крім того, теорія народного суверенітету, яка з'яв­илася в епоху Просвітництва, обґрунтувала ідею народу як єдиного джерела влади. Це зумовило введення виборчого пра­ва, заснованого на певному соціальному статусі особи. Для пе­рших двох етапів було характерним цензове виборче право. Вводився майновий ценз, тому що лише економічно незалеж­ні суб'єкти могли приймати рішення. В епоху імперіалізму вводиться загальне виборче право, однак воно не працює, тому що виборча компанія «по кишені» лише тим, хто користуєть­ся підтримкою великого капіталу.

Після соціалістичних революцій з'являється соціалістичний тип права, який, формально виражаючи інтереси народу, фактич­но відстоював інтереси партійно-державної бюрократії. І, хоча формальним джерелом права був нормативно-правовий акт, фактично все підкорялося рішенням правлячої партії.

Суверенітет - верховенство держави у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет буває зовніш­нім і внутрішнім.