Глава 5. Держава

77

риЬІіса (загальна справа) - форма правління, при якій управління справами в державі стало загальною справою її громадян.

Проте це було не єдиним результатом утворення республі­ки. Унаслідок того що земля, вода і раби, які могли бути зосере­дженими в руках рекса, в умовах республіки перейшли у влас­ність до громадян Риму, там з'явився клас власників рабів, або рабовласників.

Майже аналогічною була ситуація в Елладі, де точилася бо­ротьба між родовою аристократією та демосом (простолюдина­ми). У результаті реформ, які проводив афінський архонт Солон, демос отримав перемогу: усі афіняни були визнані громадянами Аттики (поліс, який очолювався Афінами). Таке становище до­зволило афінянам мати в приватній власності землю і рабів.

Отже, можна зазначити, що античний шлях виникнення дер­жави веде до формування рабовласницької держави.

Європейський шлях. У країнах Західної та Східної Європи формування держави йшло дещо інакше, ніж на Сході, в Елладі та Римі. Цей шлях був притаманний тим народам, що відразу йшли від первинної держави до держави ранньофеодальної під впливом політичної і майнової нерівності. Розшарування різ­них соціальних верств насамперед відбувалося за їх положен­ням у системі державно-владної ієрархії. При цьому потреба в об'єднанні була зумовлена насамперед зовнішньою загрозою.

Довге існування сільської общини та органів племінної де­мократії також було обумовлене зовнішньою загрозою, адже від­січ ворогу могла бути ефективною лише за умови об'єднаних зусиль общинників. У цих умовах військово-організаторські та управлінські функції поступово зосереджувалися в руках війсь­кового вождя та його дружинників. У результаті завойовниць­ких походів в їх руках зосереджувалися колосальні багатства, що забезпечувало єдність влади та власності. При цьому рабст­во, унаслідок міцних общинних порядків та економічної неефе­ктивності, не набуло широкого розповсюдження. Саме так вини­кали первинні держави у «варварів» - германців, слов'ян, сарма-тів, гунів, ірландців та ін.

Проте далеко не всі з них стали феодальними. Основною подією, яка істотно вплинула на появу перших феодальних дер­жав, стало Велике переселення народів ІУ-УП ст. н.е.

У результаті масового руху гунів у 70-х рр. IV століття з місця були зрушені колосальні маси народу - цілі союзи племен (франків, готів, аварів, вандалів та ін.). Уся ця навала зрушила на Захід. Коли вони дійшли краю континенту, перед ними було

78

РОЗДІЛ 2. СУСУПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА І ПРАВО

два шляхи - на північ і на південь. На півночі - холод, голод і суворий, неприступний край. На півдні - багата і сита країна, що вже знаходилася майже при смерті - Римська імперія. Варвари рушили на південь.

У самій Римській імперії ситуація вже не нагадувала період її розквіту. Рабовласницький лад вмирав. Це стає зрозумілим, якщо згадати, що в цей період раби стають вже суб'єктами пра­ва, у яких було власне майно — так звані «раби з хатами». Саме

вони відіграли роль своєрідної «п'ятої колони», яка зсередини підточувала Рим.

Варварська навала знищила римську державу, король остго­тів Одоакр усунув від влади останнього римського імператора Ромула Августула, а варварські союзи племен розселилися на теренах колишньої імперії: франки - у Галлії, остготи - в Італії, вестготи - в Іспанії, вандали - у Північній Африці.

Для управління завойованими територіями і почали створю­ватися держави. Вони не були рабовласницькими з двох при­чин. Перша причина пов'язана з відсутністю класичного рабо­власництва в Римі. Друга - самі варвари не знали класичного рабовласництва.

Ці держави формувалися як феодальні, і цей процес дуже нагадує сучасний рекет.

У відомого російського письменника Ю. Нікітина є роман «Фарамунд», де розповідається про те, як створюється феодальна держава.

Приклад 5.1

Формування феодальної держави Фарамунда

Минув тиждень. Він об'їжджав села, приймав комендації- так називалася присяга вільних франків, коли вони віддавалися під його заступництво. За це він зобов'язувався їх захищати, а якщо його захист вони вважатимуть недостат­нім, то вони також мають право відмовитись від його меча.

Доводилося тягнути за собою сильне військо, щоб своїм виглядом, з одно­го боку, стращали, а з іншого - вселяли впевненість: такі воїни самі будь-кого зімнуть і зжеруть печінку прямо на полі бою. Розорені набігами, грабежами села приймали його захист охоче, до того ж жахлива слава не йшла, а летіла попереду його коней...

Джерело: Никитин Ю.А. Фарамунд: Фантастический роман. — М.: ЗАО Центрполиграф, 1999. - С. 149-150.

Цю історію можна продовжити.

Згодом таких містечок стає дедалі більше. Військо також збільшується. Його ватажок стає королем, а члени війська - ва­салами короля.