Глава 19. Право, законодавство, система

399

• джерело офіційного опублікування;

• зібрання всього чинного законодавства без будь-якого винятку.

Неофіційна інкорпорація - це зовнішні опрацювання норма­тивно-правових актів організаціями чи окремими громадянами (навчальними закладами, відомствами, ученими, практиками) без спеціальних повноважень правотворчих органів.

Неофіційна інкорпорація обслуговує специфічні потреби ор­ганізацій та установ, а також окремих спеціалістів у норматив­но-правовому матеріалі. Це можуть бути збірники житлового чи трудового законодавства, довідники з законодавства для ви­кладачів, правоохоронців тощо. Унаслідок того що вони не є офіційними документами, на них не можна посилатися в проце­сі правотворчості і застосування права.

Загалом існують три принципи інкорпорації - хронологіч­ний, тематичний і галузевий.

При хронологічній інкорпорації упорядкування нормативно-правових актів здійснюється за часом їх опублікування і набут­тя чинності. Прикладом хронологічної інкорпорації можуть бути «Відомості Верховної Ради України». Як і у «Відомостях», у будь-якому іншому прикладі хронологічної інкорпорації кож­ний нормативно-правовий акт має певний порядковий номер. Крім того, обов'язково зазначається його назва, рік, місяць і день видання, а також номер статті.

При тематичній інкорпорації упорядкування нормативного матеріалу здійснюється за певною тематикою. Наприклад: «Між­народні правові акти та законодавство окремих країн про коруп­цію / Упоряд. М.І. Камлик та ін. - К.: Школяр, 1999. - 480 с». Ця інкорпорація є неофіційною і стосується теми корупції.

У випадку галузевої інкорпорації нормативно-правові акти об'єднуються за галузями, підгалузями або інститутами права. Наприклад, у 1998 році вийшов збірник конституційно-право­вих актів «Конституційне право Росії»¹, який стосувався галузі Конституційного права РФ.

Правотворча систематизація. До правотворчої системати­зації належить кодифікація і консолідація законодавства.

Кодификація законодавства - це форма систематизації за­конодавства, у процесі якої до проекту створюваного акта вклю­чаються чинні і нові норми, які вносять зміни в регулювання певної сфери суспільних відносин.

¹ Конституционное права России: Сборник конституционно-правовьіх актов: В

2 т./ Отв. ред. О.Е. Кутафин; Сост. Н.А. Михалева. - М., 1998. - Т. 1. - 816 с.

400

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Кодифікація завжди здійснюється уповноваженим на те орга­ном і є офіційною. її призначення полягає в радикальному удоско­наленні чинного законодавства шляхом трансформації його зміс­ту (як-то: вилучення застарілих нормативних актів, усунення про­галин, суперечностей і повторів, зміна спрямованості та характеру акта), забезпечення внутрішньої узгодженості і досягнення повно­ти правового регулювання відповідних суспільних відносин. За допомогою кодифікації досягається поліпшення структури норма­тивно-правових актів, удосконалення їх логіки, термінології тощо.

Процес кодифікації передбачає три стадії:

1. виявлення законодавчих недоліків тієї чи іншої галузі;

2. усунення цих недоліків;

3. зведення опрацьованого матеріалу в єдине ціле.

Для кодифікації характерними є такі ознаки:

• кодифікація здійснюється періодично, залежно від нагрома­дження нормативного матеріалу та об'єктивної необхідності його всебічної переробки і об'єднання в цілому чи за окре­мими галузями;

• кодифікація має справу з правовими приписами та юридич­ними інститутами;

• процес кодифікації завершується прийняттям нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта, текст якого є оригінальним і офіційним.

До основних кодифікаційних актів належать основи законо­давства, кодекси, статути і положення.

Основи законодавства - це нормативно-правові акти, що встановлюють основні засади певної галузі права чи сфери дер­жавного управління.

Кодекс - найпоширеніший вид кодифікаційних актів, які діють в основних сферах суспільного життя, що потребують пра­вової упорядкованості.

Статут, положення - кодифікаційні акти спеціальної дії, які приймаються не тільки законодавчими, а й іншими право-творчими органами (наприклад, Кабінетом Міністрів України).

Розрізняють кілька видів кодифікації - загальну, галузеву і спеціальну.

При загальній кодифікації переробці піддається значна ча­стина законодавства. Процес загальної кодифікації проходить такі стадії:

1) прийняття серії кодифікованих актів з основних галузей за­конодавства;