Глава 18. Форма права 359

Таблиця 18.1. Класифікація джерел права

Виміри

Види

Джерела права в матеріальному Матеріальні умови життя суспільства

^{значенні} Форми власності

Інтереси людей

Джерела права в Літописи

гносеологічному значенні _{|сторичні} ^^

Тексти законів минулого Джерела права в ідеологічному Політична орієнтація законодавця і груп тиску ^{значенн|} Правосвідомість

Правові вчення

Принципи права

Юридичні доктрини

Погляди та ідеї відомих людей

Релігійно-правові акти Джерела права у формальному Нормативно-правовий акт значенні (форми права) Нормативний договір

Правовий звичай

Юридичний прецедент

До таких джерел права належать матеріальні умови життя суспільства, форми власності та інтереси людей. Сукупність цих джерел права визначається як матеріальне джерело права. Так, наприклад, у XX столітті виникли матеріальні передумови для реалізації багатьох соціальних прав: права на соціальне страху­вання, права пенсійного забезпечення, права на труд тощо. Буду­чи об'єктивно обумовленими, вони були закріплені в конститу­ціях більшості розвинених країн. Крім того, з розвитком рин­кової економіки матеріальні умови життя суспільства зумовили появу в Україні тих норм, що регулюють ринкові відносини -відносини конкуренції, приватної власності тощо. Визнання при­ватної власності священним і недоторканним природним пра­вом людини зумовило появу правових норм, що захищають цю форму власності. Щодо інтересів людей, то дуже часто в парла­менті приймаються акти, які захищають інтереси певних кате­горій людей - військовослужбовців, пенсіонерів, олігархів тощо.

Джерела права в гносеологічному значенні - це джерела пі­знання, тобто ті історичні документи, релігійні погляди, що дій­шли до цього часу і з яких люди отримують знання про право.

До таких джерел належать літописи, історичні хроніки, тек­сти законів минулого. Прикладами останніх є Закони Ману в

360

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Індії, «Руська Правда» на Русі, Закони Хаммурапі у Вавилоні тощо. Досить цікавим джерелом пізнання про право були літо­писи - своєрідна «журналістика» середньовічної Київської Русі, яка фіксувала певні історичні події. Саме тому в літописах мож­на зустріти певні згадки про законодавство минулого. Щодо іс­торичних хронік, то вони були своєрідним західноєвропейським аналогом літописів.

Джерела права в ідеологічному значенні — це правові ідеї і

правосвідомість, що формують певне праворозуміння.

До джерел права в ідеологічному сенсі належить правосвідо­мість і політична орієнтація законодавця та груп тиску, правові вчення, принципи права, юридичні доктрини, погляди та ідеї ві­домих людей, релігійно-правові акти тощо.

Прикладом правового вчення може бути нормативізм Ганса Кельзена, який вплинув на сучасне право багатьох країн світу (Німеччина, Австрія тощо).

Водночас цікавим джерелом права є погляди і ідеї відомих людей: римських юристів, основоположників марксизму-ленініз­му тощо. Так, погляди та ідеї К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна вплинули на формування так званої соціалістичної правової сис­теми. Досить цікавою була також ситуація в Стародавньому Римі, де думка юристів (так звана іиз гезропсіепсіі) була джерелом пра­ва. Проблема поглиблювалася тим, що юристів у Римі стало до­сить багато. Усе це призвело до того, що в 426 році спеціальним едиктом імператора Валентиніана III твори таких юристів, як Папініан, Гай, Павел, Ульпіан і Модестін, стали обов'язковими до виконання. Твори ж інших юристів втратили силу закону.

Певний інтерес становить таке джерело права, як юридична (правова) доктрина.

Юридична доктрина - це акт-документ, що містить конце­птуально оформлені правові ідеї та принципи, які розроблені вченими-юристами з метою удосконалення законодавства, усві­домлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Прикладом юридичної доктрини є природно-правова кон­цепція, яка вплинула майже на всі сучасні демократичні краї­ни (країни англосаксонської правової системи - СІЛА, Велико­британія; меншою мірою - на країни романо-германської пра­вової системи - Франція).

У деяких країнах джерелом права є релігійно-правова норма.

Релігійно-правова норма - це акт-документ, який містить церковний канон чи іншу релігійну норму, що санкціонується і забезпечується державою для надання їй загальнообов'язкового значення.