Глава 18. Форма права

361

І, нарешті, джерело права у формальному значенні - це сукуп­ність способів зведення в закон волі політичних сил, що знахо­дяться при владі. По суті, саме джерело права у формальному значенні (або юридичне джерело права) можна вважати формою права. До цього типу джерел належать нормативно-правовий акт, правовий звичай, юридичний прецедент і нормативний договір.

Питання для самоконтролю

1. Що таке форма?

2. Що таке форма права?

3. Що таке джерело права в матеріальному значенні?

4. Що таке джерело права в гносеологічному значенні?

5. Що таке джерело права в ідеологічному значенні?

6. Що таке юридична доктрина?

7. Що таке релігійно-правова норма?

8. Що таке джерело права у формальному значенні?

§ 2. Правовий звичай Правовий звичай є історично першою формою права.

Правовий звичай - це санкціоноване державою, історично сфор­моване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багаторазового повторення тих самих дій і вчинків, які приводять до правових наслідків.

Як правило, звичай стає правовим лише тоді, коли з'являєть­ся держава, оскільки в цьому випадку він спирається на можли­вість застосування примусу з боку державних органів і стає обо­в'язковим. До цього ж звичай існував як неправовии, тобто як правило, що не потребує державного санкціонування. При цьому вимоги звичаїв дотримувалися добровільно, оскільки звичай був поєднаним з нормами моралі і релігії, ідеалами і уявленнями первісної людини.

Звичай як міра необхідної поведінки передавався від поколін­ня до покоління у формі легенд та міфів, приказок та прислів'їв. Лише на певному етапі розвитку людства, про що вже згадувалося в главі б, звичаї набули певної письмової форми, адже перші зако­ни (Закони Хаммурапі у Вавилоні, Закони Ману в Індії, Закони XII таблиць у Римі) були зібраннями звичаєвого права.

362

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Як приклад можна навести п. 81 глави IX Законів Ману: «Дружина, що не народжує дітей, повинна бути замінена на вось­мому році, та, що народжує дітей мертвими, - на десятому, якщо ж вона народжує лише дівчаток - на одинадцятому, але та, що свариться - відразу ж»¹.

У стародавні часи кримінальне судочинство за звичаєвим правом використовувало принцип таліону: покарання є актом помсти і тому має бути рівним злочину. Правило таліону вира­жалося в афоризмі: «Око за око, зуб за зуб».

Так, один із найстародавніших законів світу - закони царя Білалами, що з'явилися в XX столітті до н.е., використовуючи правило таліону, у п. 49 зазначають: «Якщо людина буде спій­мана із вкраденим рабом або зі вкраденою рабинею, то за раба вона повинна буде привести ще одного раба, а за рабиню - ще одну рабиню»².

Зібрання звичаїв та їх подальше державне санкціонування є одним з перших способів утворення правових звичаїв. Проте це

- не єдиний спосіб. Так, на сьогодні існує ще два способи держав­ ного санкціонування звичаїв:

1. Відсилання до звичаю - шляхом вказівки на звичай у нормативно-правовому акті.

2. Використанням звичаю як нормативної основи судового рішення.

В українській правовій системі роль правового звичаю як дже­рела права незначна. Проте вони існують. Так, після розлучення батьків, у яких є неповнолітні діти, останні залишаються з матір'ю: саме такі рішення, як правило, виносять суди з цивільних справ. Це - звичай, який ніколи не фіксувався в законодавстві, проте його досить широко використовують українські судові органи.

Досить цікаві були звичаї в СРСР і СІЛА. Так, свого часу в СРСР існував правовий звичай - голосування за одного канди­дата. У СІЛА до смерті Ф.Д. Рузвельта існував правовий звичай

- два терміни президентських повноважень.

На цей час цих звичаїв не існує. Після ліквідації СРСР у колишніх союзних республіках було скасовано безальтернатив-не голосування. 27 лютого 1951 року в СЛІА була ратифікована XXII поправка до Конституції, що закріпила два терміни прези­дентських повноважень.

¹ Закони Ману // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батьіра и Е.В. Поликарповой. - М., 1996. - Т. 1. - С. 49.

² Закони Билалами // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. / Под ред. К.И. Батира и Е.В. Поликарповой. - М., 1996. - Т. 1. - С. 8.