Глава 24. Правова поведінка і юридична відповідальність 505

Миритися - ось що 'їй подобалось! Знову відчути хвилюючі дні зближен­ня. Я реагував постійно однаково - холодний тон, суха манера спілкування. Це її лише підбадьорювало. Вона спрямовувала на мене всі свої чари, і я, зрозуміло, складав зброю. І, переконавшись у моїй покорі, вона знову стави­лася до мене байдуже, виказуючи нудьгу та зневагу...

Вікторія вважала, що виконала свій життєвий обов'язок - дитинством без батьків, першим невдалим шлюбом, минулими розчаруваннями. Вона не ба­жала знати жодних зобов'язань. Лише права. Найбільше мене дратувала її постійна невдячність. Коли Вікторія залишала чергову службу, мені доводило­ся утримувати її та сина, а іноді й допомагати куди-небудь влаштуватися.. Утім, не в тому річ. Я був готовий і не на таке заради неї. Але вона приймала все це як належне. За стільки років жодного разу не сказати: «Дякую»!

...Тепер розумію - обидва були гарні. Вона поводила себе так від злості, від безсилля. Вона відчувала: я не належу 'їй. Мені слід було довести протиле­жне. Рішуче, по-чоловічому...

І все ж таки вона запропонувала першою. їй не відмовиш у чутливості. Зрозуміти, як тяжко тридцятитрирічному холостяку, анахорету-вченому ска­зати: «Давай одружимось», на це здатна не кожна жінка. Віка зробила за мене дев'ять кроків з необхідних десяти. І я злякався. Я висловив собі багато доводів «проти», у тому числі і міщанські погляди моєї матері.

...Воронь боже, я не ревнував її до цього колишнього спортсмена. Але така публічна демонстрація... Помста за мою слинявість? Поза всяких сумні­вів.. І, однак же, у ті хвилини я забув про все. Мені хотілося принизити її. У мене руки чесалися від бажання наздогнати її, вчепитися, скинути зі сходів...

Тобто наяву я б ніколи не зробив щось на зразок цього. Так би й перего­ріло в мені все. Але я уявив з убивчою ясністю. Саме так я наздоганяю її і...

Можливо, мене це бажання і наверх повело. Чи то втішити себе розрахо­вував, чи то більше розізлити... Найжахливіші хвилини в моєму житті...

Цей... Костянтин схопив мене за руки, став щось лопотіти, виправдовува­тись... Мені здається, я пройшов крізь нього, немов крізь повітря.

...Я часто ходив до неї розмовляти. Навіть жалітися. Вона була для мене особою жіночої статі. Безлика шелестка богиня. Я перейшов галявину і встав навколішки: і вона, як завжди, обійняла мене. Ніжний лоскіт лапок та вусиків по усьому тілу, таке дружелюбне... Я плакав та сповідався. А потім, чомусь впевнений в її абсолютній підтримці та розумінні, подякував і пішов. Я не міг повернутися в цей дім; для мене він був священним, тут проходили мої найкра­щі часи; тепер вівтар сплюндрували... Ходив лісом, розповідав вголос вірші, то проклинав Віку, то оплакував... Злякався чогось, кинувся крізь чащу напролом; уже абсолютно обмираючи від жаху, дібрався до шосе. Одна думка не дава­ла мені спокою: повернутися до міста. Йшов узбіччям, доки не настав ранок. І назустріч... з сиреною, з мигалками... міліцейські машини. Одна, друга. Потім пожежні - і знову міліція. Хіба я міг передбачити, хоча б віддалено...

...Безглуздо вважати, що Форміка зрозуміє мої слова і візьметься відо­мстити за образу. Відбулося інше. Феромони! Наше дихання, піт, сльози - це також феромони, хімічні сигнали. Вони малюють точну картину стану люди­ни. Ми настільки бездарні, що не вміємо читати послання наших заліз. А вона

506

РОЗЛІЛ 5. ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

навчилася за роки спілкування зі мною. І я знав це. Форміка блискуче відчу­вала мої бажання, навіть ті, що й словами не висловиш. Забути про її казкову чутливість - ось у чому мій злочин! Вона торкалася мене десятками тисяч своїх шустрих «клітин», і в її свідомості склався образ. Годувальник у небезпе­ці. Він хоче, проте не може побороти ворога. Ворог у будинку. Годувальника слід рятувати. Не знаю - чи то з дружніх спонукань, але, напевно, і з метою, щоб не позбавитись піклування та основного джерела їжі. Я міг мовчати, хімія мого організму кричала: «Вбивай!» І Форміка виконала команду. З тією до­кладністю та ретельністю, що притаманні мурашникам.

Джерело: Дмитрук А. Формика // Фантастика-85. - М.: Молодая

гвардия, 1985. -С. 190-191.

Проступки - діяння, що не караються в кримінальному по­рядку.

До проступків належать адміністративні, цивільно-правові, дисциплінарні, процесуальні, міжнародні тощо.

Адміністративні правопорушення (адміністративні проступ­ки) - протиправне винне діяння, що посягає на певну категорію відносин і за яке законодавством передбачається адміністратив­на відповідальність. Прикладом адміністративного правопору­шення є проїзд у суспільному транспорті без квитка.

Цивільно-правові делікти (цивільно-правові проступки) -протиправні діяння, що завдають шкоду урегульованим норма­ми цивільного права майновим і пов'язаним із ними особис­тим немайновим відносинам. Прикладом цивільно-правового делікту є невиконання зобов'язань за договором. Наприклад, втра­та, нестача чи пошкодження майна охоронцем, що був зобов'яза­ний його охороняти за договором схову.

Дисциплінарні проступки - протиправне винне невиконан­ня робітником або службовцем своїх трудових або службових обов'язків, яке порушує правила внутрішнього трудового розпо­рядку. Прикладом може бути прогул.

Процесуальні порушення (кримінально-процесуальні право­порушення, цивільно-процесуальні правопорушення) - протиправ­не, винне порушення процесуального (кримінального та цивіль­ного) законодавства. Прикладом може бути проголошення об­шуку виїмкою.

Міжнародне правопорушення - протиправне діяння, яке по­лягає в порушенні державою чи іншим суб'єктом міжнародного права своїх міжнародних зобов'язань.

Юридичний склад правопорушення. Можна говорити про правопорушення лише у випадку, коли в наявності є всі елемен­ти складу правопорушення.