Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи
Національного банку України»
Кафедра цивільно-правових дисциплін та банківського права
Контрольна робота з дисципліни «Заставне право»
Виконала: студентка гр. ЗМП 11
Федорович О.В.
Перевірила: асистент
Швагер Ольга Андріївна
Суми 2012
Поняття, предмет, підстави виникнення застави.
Застава, з одного боку, забезпечує виконання боржником зобов’язання покладеного на нього основним договором, а з другого – гарантує кредитору задоволення його інтересів при невиконанні боржником основного зобов’язання.
Основні положення інститути застави визначаються Законом України “Про заставу” від 02.08.1992 року.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставою може бути забезпечена дійсна (реальна в часі, просторі і що до осіб - сторін договору) вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання.
Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення повинно належати власнику на праві власності, або знаходитись у нього в оперативному управлінні (це стосується лише підприємств з державною формою власності). Предметом застави може бути також майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Це не стосується майна що знаходиться в приватний власності.
Не можуть заставлятися об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.
Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Ця норма наприклад має місце в тому випадку, коли приватизована чи придбана квартира, будинок або інше майно, перебуває у власності кількох осіб, навіть і в тому випадку коли всі вони є в родинних стосунках. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі тобто існує можливість його відокремлення (Наприклад двом співвласникам належить в рівних долях, по ½ частині кожному, нежитлове приміщення, яке складається з двох рівнозначних приміщень. У такому випадку, кожен з них має право заставляти належну йому частину).
Ризик випадкової загибелі предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення Цивільного Кодексу України щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Найбільш поширеною підставою встановлення застави є договір, що укладається на підставі досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов застави (ст. 584 ЦК, ст. 12 Закону «Про заставу»).
Застава може виникати і на підставі закону. Особливість цієї підстави полягає в тому, що у разі виникнення передбачених законом обставин застава встановлюється імперативно, незалежно від волі сторін та від їхнього знання і ставлення до конкретної норми. Аналіз чинного законодавства дозволяє навести кілька таких випадків:
1) при укладенні договору купівлі-продажу товару в кредит з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати покупцем продавцю належить право застави на цей товар (ч. 6 ст. 694 ЦК);
2) у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно (ч. 1 ст. 735 ЦК);
3) для забезпечення своїх вимог за договором комісії комісіонер має право притримати річ, яка має бути передана комітентові, а у разі оголошення комітента банкрутом комісіонер набуває статус заставодержателя щодо притриманої речі (ч. 1, 2 ст. 1019 ЦК);
4) перевізник за договором морського перевезення має право застави на вантаж, що перевозиться, для забезпечення своїх вимог до одержувача вантажу щодо відшкодування останнім витрат, понесених перевізником за рахунок вантажу; внесення плати за простій судна в порту вивантаження, а також плати за фрахт і простій у порту завантаження, якщо це передбачено у коносаменті або іншому документі на підставі якого перевозиться вантаж; у випадку загальної аварії - внесення аварійного внеску (ст. ст. 164, 163 Кодексу торговельного мореплавства України).
Слід зосередити увагу на умовності самого поняття «застава на підставі закону». Справа в тому, що закон сам по собі не може бути підставою виникнення правовідносин, в тому числі і заставних. Норма закону є загальнообов’язковим правилом поведінки, застосування якого розраховане на невизначену наперед кількість правових ситуацій. Однак для того щоб норма закону діяла в конкретному випадку, необхідно, крім її наявності, також наділення її учасників необхідним обсягом правосуб’єктності, а також настання юридичних фактів, що є підставами для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Вищенаведені приклади засвідчують, що застава виникає не на підставі самої по собі норми закону, а ґрунтується на договірних відносинах між сторонами. Відповідно, у зазначених випадках саме договір, а не закон, є тим юридичним фактом, з яким пов’язується виникнення заставних відносин.
Виникнення застави на підставі рішення суду є новелою вітчизняного законодавства. Згідно ч. 4 ст. 153 ЦПК суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову. Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, яка звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі (ч. 9 ст. 153 ЦПК).
Забезпечувальна суть застави на підставі ухвали суду про забезпечення позову полягає в тому, що у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, набуває право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. При цьому відшкодування збитків в першу чергу здійснюється за рахунок предмета застави (ч. 1, 2 ст. 155 ЦПК).
У разі якщо протягом двох місяців після настання вищезазначених обставин позов про відшкодування збитків не було подано, при набранні законної сили рішенням суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду, предмет застави повертається позивачеві (ч. 3 ст. 155 ЦПК).
Застава, яка встановлена на підставі судового рішення, не є типовим прикладом заставних відносин, що забезпечують виконання зобов’язання боржником. По-перше, така застава встановлюється для забезпечення інтересів не кредитора, який має право вимоги, а відповідача, тобто імовірного боржника. По-друге, такою заставою забезпечується не конкретне існуюче в даний момент зобов’язання, а право на відшкодування збитків, яке може виникнути у відповідача у разі зловживання позивачем заходами забезпечення позову.
Таким чином, у випадках, коли застава встановлюється на підставі закону, на сторони заставних відносин автоматично поширюються усі норми, які розраховані на регулювання застави за договором1.
У цивільному праві заставою забезпечуються переважно кредитні правовідносини, однак немає перешкод для забезпечення заставою інших зобов’язань. Єдиною умовою є дійсний характер даних зобов’язань, що означає відповідність закону. Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах. Отже, у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов’язання, незалежно від умов такого припинення, судова та господарська практика виходить з того, що немає правових підстав для задоволення вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов’язання. Крім того, дійсність вимог, які забезпечуються заставою, означає ще й те, що ці вимоги не погашені за давністю, тобто, стосовно них не закінчився строк позовної давності, за винятком випадків, коли цей строк поновлюється судом, господарським судом на підставі закону. Заставою не може бути забезпечена умовна вимога, а тільки реально існуюча вимога.
Отже, за заставним зобов’язанням кредитору, по-перше, видається майно, яке може бути об’єктом стягнення, по-друге, його вимоги задовольняються за рахунок цього майна в першу чергу, оскільки він має перевагу перед всіма іншими кредиторами.
Будучи одним із способів забезпечення виконання зобов’язань, застава,тим не менше, займає серед них особливе місце. Такі поширені раніше способи забезпечення зобов’язань, як неустойка і гарантія, в даний час втрачають практичний сенс, тому що знайти надійного гаранта в умовах кризи неплатежів дуже важко і кредитор практично позбавляється можливості перевірити платоспроможність гаранта. Те ж саме можна сказати і про неустойку. Якщо боржник не має можливості сплатити основну суму боргу, то говорити про оплату їм штрафних санкцій за неналежне виконання зобов’язань вже не доводиться.
На відміну від вищеназваних способів забезпечення виконання зобов’язань заставa має низку переваг.
Перше - застава є речовим способом забезпечення зобов’язань і, через це, кредитор вже не залежить від особистості боржника або гаранта тому виконання зобов’язань забезпечує річ, а не особистість.
Друге - забезпечене заставою зобов’язання задовольняється з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Третє - для боржника хорошим стимулом належного виконання зобов’язань є реальна небезпека втратити майнo або майновi правa.
Четверте - незважаючи на інфляцію, кредитор має можливість реально відшкодувати всі збитки, що виникли з вини боржника, тому що предметом застави є цінне і ліквідне майно, збереження та наявність якого на момент розрахунку боржника з кредитором забезпечено договором застави2.