2. Заклад
Закладом є застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставником у володіння заставодержателя. Передання заставного майна заставодержателю не обов’язково означає фізичний перехід майна. З такої точки зору можливі дві різновиди закладу — заклад і тверда застава.
За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет закладу може бути залишений у заставодавця під замком і печаткою заставодержателя (тверда застава) (згідно зі ст. 44 Закону України «Про заставу»). У цьому випадку фізичного передання речі не відбувається. Якщо предметом застави є індивідуально визначена річ, то застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця, але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає контроль над нею.
Заклад може бути у таких формах: простий заклад і твердий заклад. При простому закладі предмет договору не передається заставодержателю, а може залишатися на зберіганні у заставодавця. При цьому, як правило, обумовлюється, що заставодавець не має права розпоряджатися майном, яке становить предмет договору закладу, незалежно від того, чи знаходится воно на зберіганні у нього, чи в спеціалізованій організації.
Твердий заклад у класичному вигляді передбачає передачу майна заставодержателю для зберігання на його складі або на складі спеціалізованого підприємства, але обов’язково під замком або охороною.
Заклад має обмежену сферу дії, оскільки розрахований на майно, яке не призначене для щоденного використання. Найбільш зручним для заставодержателів є товарні, товарно-транспортні документи, цінні папери, оскільки вони передаються безпосередньо банку і не потребують витрат на зберігання.
Предметом закладу може бути будь-яке майно, не обмежене в обігу, а також таке, що відповідає таким вимогам: висока реалізація, можливість страхування, тривалість зберігання, можливість здійснення контролю з боку банку3.
Заклад оформлюється договором із зазначенням в ньому прав та обов’язків сторін. Так, заставодержатель, якщо інше не передбачено договором, зобов’язаний:
вживати заходів, необхідних для збереження предмета закладу;
у випадках, коли це передбачено договором, одержувати з предмета закладу доход в інтересах заставодавця;
регулярно надсилати заставодавцю звіт про користування предметом закладу, якщо користування ним допускається;
страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця;
сплачувати податки та збори, пов’язані з володінням заставленою річчю, за рахунок заставодавця;
належним чином утримувати предмет закладу, нести відповідальність за нього у випадках, коли немає доказів, що втрата, пошкодження або загибель закладу сталися не з його вини;
негайно повідомляти заставодавця про виникнення загрози загибелі чи пошкодження предмета закладу;
негайно повертати предмет закладу після виконання заставодавцем або третьою особою забезпеченого закладом зобов’язання.
Заставодержатель має право користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором. Одержані ним доходи спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зараховуються в рахунок погашення процентів з боргу. Якщо виникає загроза загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета закладу, а за відмови заставодавця виконати цю вимогу – достроково звернути стягнення на предмет закладу. Законом передбачене право заставодавця в будь-який час вимагати припинення застави та (або) дострокового виконання забезпеченого закладом зобов’язання, якщо заставодержатель зберігає або використовує предмет закладу не належним чином.
Також до закладу можна віднести заставу цінних паперів та майнових прав. Застава цінних паперів - за загальним правилом, передання цінного паперу рівносильна переходу всіх прав, що засвідчуються нею в сукупності.
Застава векселя або іншого цінного паперу, які можуть бути передані шляхом здійснення передатного напису - індосаменту (передатний напис, який свідчить про перехід прав на цінний папір іншим особам), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателеві індосованого цінного паперу.
Передача векселя в заставу регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, що затверджене Постановою Правління НБУ № 508 від 16.12.2002 р.
Вексель може бути переданий у заставу відповідно до договору шляхом:
- учинення заставного індосаменту і передання його заставодержателеві;
- учинення іменного (повного) індосаменту на користь заставодержателя або бланкового індосаменту і передання векселя на зберігання в депозит державній нотаріальній конторі, приватному нотаріусу або банку;
- учинення іменного або бланкового індосаменту і передання його заставодержателеві;
- простого передання векселя на зберігання в депозит державній нотаріальній конторі, приватному нотаріусу або банку без учинення на користь заставодержателя якого-небудь індосаменту;
- простого передання векселя на зберігання заставодержателеві без учинення на його користь якого-небудь індосаменту.
Місце зберігання заставлених векселів і спосіб їх передання зазначаються в договорі застави відповідно до вимог чинного законодавства.
3. Задача
Сільськогосподарське підприємство (ТОВ) «Обрій» взяло в банку кредит в сумі 50 тис. грн. з кінцевим строком його повернення 30 грудня 2008 р. Під забезпечення кредиту підприємство передало в заставу банку ВРХ в кількості 100 гол. загальною вагою 23,4 т. заставною вартістю 115, 6 тис. грн. У встановлений строк підприємство у зв’язку з важким фінансовим станом не змогло повернути кошт банку.
Який вид застави передбачений умовою задачі?
Які можливі дії банку по поверненню кредиту згідно законодавства?
Права позичальника на відстрочення повернення кредиту?
1) Згідно ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.
Стаття 25 вищезазначеного Закону: Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.
Реалізація заставленого майна є другим кроком у задоволенні вимог кредитора - заставодержателя із вартості (за рахунок) заставленого майна. Майно, на яке звернене стягнення, може бути реалізоване або з аукціонів (публічні торги), або іншим способом, передбаченим договором сторін чи законом. Вибір способу реалізації має бути наперед передбачений сторонами у договорі. Порядок реалізації залежить головним чином від характеристик заставленого майна, його виду, властивостей та якостей з урахуванням досить громіздкої процедури продажу заставленого майна з аукціонів (публічних торгів).
Реалізація заставленого майна з аукціонів проводиться державними виконавцями на підставі виконавчого листа судді або наказу господарського судді, виконавчого напису нотаріуса. Частина 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що реалізація заставленого майна проводиться в порядку, встановленому цим Законом (ст. 61 Закону). Початкова вартість заставного майна під час його реалізації визначається виходячи з оцінки майна при укладанні договору застави чи законом. Якщо звернення стягнення проводиться за рішенням суду, у цьому рішенні суд може визначити початкову ціну предмета застави.
У випадку, якщо аукціон визначається як такий, що не відбувся, заставодержатель, за згодою заставодавця, може залишити заставлене майно за собою за початковою ціною.