3 Маніфесту короля до

сербо-хорвато-словенського народу.

6 січня 1929 року

"Мої сподівання та сподівання народу, що розвиток нашого внутрішнього політичного життя принесе порядок країні та зміцнить її, не виправдалися. Парламентський лад і усі політичні погляди дедалі більше й більше вика­зують свої негативні властивості, від яких народ і держа­ва зазнають самі лише збитки. Замість того, щоб розви­вати і зміцнювати дух національної й державної єдності, парламентаризм в тому вигляді, яким він є зараз, починає спричиняти духовну дезорганізацію й національний роз­брат. Мій священний обов'язок берегти всіма засобами національну єдність держави. Я впевнений, що цієї відпові­дальної години всі — серби, хорвати і словенці — зрозу­міють це щире слово свого короля і що вони вірно служи­тимуть мені у моїх подальших прагненнях, спрямованих цілковито лише на найскоріше здійснення такого устрою управління й такої організації держави, що найкращим чином відповідатимуть загальним потребам народів і дер­жавним інтересам. Внаслідок цього я вирішив і постано­вив, що Конституція Королівства сербів, хорватів і сло­венців від 28 червня 1921 р. втратила свою чинність. Всі закони країни залишаються в силі до того часу, доки вони не будуть скасовані моїм указом. Якщо знадобиться, то в майбутньому буде оприлюднено таким же чином нові зако­ни. Скупщина, вибрана 11 вересня 1927р., розпускається".

Запитання до документа

1. Якими мотивами керувався король Олександр, видаючи цей маніфест?

2. Поясніть, у чому полягає головна ідея маніфесту

Запам'ятайте дати:

• 20 липня 1917 р. — прийняття Корфської декларації.

• 29 жовтня 1918 р. — проголошення Народним віче Держави словенців, хорватів і сербів.

• 1 грудня 1918 р. — підписання угоди між Державою словенців, хорватів і сербів і Сербією про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців.

• 28 червня 1921 р. — прийняття Відовданської конституції.

• 6 січня 1929 р. — державний переворот і встановлення монархічної диктатури.

• 27 березня 1941 р. — державний переворот.

Росія – срср

1. Російська революція 1917 р., її причини та початок

Як уже було сказано, Перша світова війна стала суво­рим випробуванням для Росії. На початок 1917 р. стан економіки, політична ситуація, що склалася в країні, зро­стання соціального напруження, посилення невдоволен­ня, що охопило і ліберальну громадськість, і армію, і переважну частину трудящих, свідчили про складання ре­волюційної ситуації.

Причинами розгортання революції в Росії буде:

• протиріччя між відсталою надбудовою та прагнен­ням економічно сильної буржуазії захопити владу;

• протиріччя між працею і капіталом;

• невирішеність аграрного питання;

— невирішеність національного питання. Завданнями революції в Росії були:

• ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії;

• створення умов для вільного розвитку ринкової сис­теми на селі;

• демократизація суспільно-політичного життя країни;

• гарантія захисту соціальних прав трудящих;

— забезпечення вільного розвитку націй. Основні етапи російської революції:

23 лютого — 3 березня 1917 р. — буржуазно-демокра­тична революція;

березень — липень 1917 р. — двовладдя;

липень — жовтень 1917 р. — революційна криза;

жовтень 1917 р. — червень 1918 р. — встановлення диктатури більшовиків;

червень 1918 р. — березень 1921 р. — громадянська війна.

Революційні події в Росії розпочалися в лютому 1917 р. У подіях, що відбувалися в Петрограді, можна виділити два періоди: 1-й — з 23 по 28 лютого: наростання напруги; 2-Й — з 28 лютого по 3 березня 1917 р.: повалення самодержавства.

23 лютого 1917 року на Путиловському заводі розпо­чався страйк, в якому взяло участь 90 тис. чол. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограда, і в суботу 28 лю­того страйкувало вже 240 тис. чол. Історики виділяють дві причини страйку: погіршення забезпечення хлібом Пе­трограда та локаут на Путиловському заводі. Страйк по­клав початок революції у Петрограді.

У ніч з 27 на 28 лютого проходило термінове засідання кабінету міністрів за участю Родзянка (Голова Державної Думи) та брата царя — Михайла. Обговорювався план дій щодо виходу з кризи. Міністри вирішили просити царя направити в столицю вірні війська. О 3 годині ранку Родзянко покинув засідання, а о 4-й міністрам стало відо­мо про утворення Тимчасового комітету Державної Думи, що взяв на себе функції уряду і заарештував Голову Дер­жавної Ради Щегловітова. Великому князеві Родзянко за­пропонував стати регентом при малолітньому сині Миколи II Олексії. Про це повідомили царя. Останній вирішив при­бути до столиці, щоб самому розібратися в ситуації, і згоди на регентство Михайла не дав. 28 лютого Микола II дору­чив Родзянкові сформувати новий Кабінет міністрів. Останній вирішував, до якого табору примкнути — до монархії чи до мас. І все-таки Родзянко дав згоду очолити Тимчасовий комітет Державної Думи, до якого увійшли соціалісти Керенський та Чхеїдзе. В таборі лібералів роз­гортається боротьба за владу між думською фракцією на чолі з Мілюковим, лідерами соціалістів Чхеїдзе та Керенським, а також Родзянко. Не знаючи точної картини роз­витку подій у столиці і вбачаючи в Тимчасовому комітеті реальну силу, російський генералітет на чолі з генералом Алексєєвим вирішив підтримати вимогу про зречення Миколи II трону.