2. Вступ у війну сіла

6 квітня 1917 р. Сполучені Штати оголосили війну Німеччині, і таким чином остання велика держава, що не брала участі у війні, відмовилася від політики нейтралітету. Приводом до цього стала необмежена підводна війна, яку вела Німеччина проти нейтральних, в тому числі й амери­канських, цивільних суден. Проте причини вступу США у війну саме в цей час були набагато глибшими. По-перше, американські правлячі кола надавали велику матеріальну допомогу країнам Антанти, що приносило їм величезні прибутки. Тільки 48 найбільших корпорацій США в своїх звітах за 1916 р. показали прибутки в сумі 965 млн. дол. Політика нейтралітету в перші роки війни виявилася над­звичайно вигідною для Сполучених Штатів. Вони постача­ли свої товари в ослаблені й знекровлені країни Антанти, перетворившись з боржника цих країн на їхнього кредито­ра. Так, країни Антанти отримали від США до квітня 1917 р. кредитів на 2 млрд. дол. На початок 1917 р. Сполучені Штати виявилися вже сильно економічно пов'язаними з країнами Антанти, хоча готові були торгувати і з Німеччи­ною. Поразка Великої Британії та Франції у війні завдала б американським корпораціям величезних збитків.

Другою причиною було те, що у випадку поразки Антанти Німеччина перетворювалася на найбільш небез­печного й могутнього конкурента. Крім того, в плани США входило послаблення Японії — суперниці на Дале­кому Сході.

Третя причина вступу Сполучених Штатів у війну саме 1917 р. полягала у тому, що громадськість цієї країни була налаштована пацифістські, тобто проти війни. Різку анти­воєнну позицію займали профспілки, різні товариства, клуби, асоціації. За визнанням американських істориків, урядові президента В. Вільсона серйозно доводилося раху­ватися з такою позицією американського суспільства. Пре­зидент змушений був дуже обережно вести підготовку до війни, і тільки варварські дії німецького підводного флоту щодо цивільних суден схилили громадськість США до думки про необхідність покарати Німеччину за ці дії.

Американська армія чисельно була невеликою, але добре озброєною й навченою. Військово-морський флот на момент початку війни налічував 197 кораблів. Амери­канський уряд вирішив направити свої війська до Європи лише влітку 1917 р. Проте воювали американці хоробро, треба віддати їм належне.

3. Воєнні дії на Західному фронті

На початок 1917 р. збройні сили Німеччини потребу­вали поповнень, однак їх не було, — людські ресурси виявилися повністю вичерпаними. Наступальний потен­ціал військ ослаб. Після поразки у морських битвах ні­мецький флот відійшов під захист своїх берегових укріп­лень. Надалі Німеччина вдавалася до підводної війни. її жертвами стали тисячі моряків.

Майже в усіх арміях відбулися зміни у командному складі. На місце Жоффра було призначено генерала Нівеля, а німецьке командування очолили Гінденбург і Людендорф. У липні 1917 р. головне командування в Росії очолив генерал Корнілов. Німецьке командування знову змінило стратегічний курс, перейшовши до позиційної війни в Європі.

Союзники спробували перейти в наступ проти німець­ких військ і взяти штурмом лінію Зігфріда, або, як її тоді називали, "лінію Гінденбурга", але оборонна стратегія Гін-денбурга виправдала себе. Німці знову завдали союзникам величезних втрат (400 тис. чоловік), тоді як німецькі втрати становили 250 тис.

16 квітня 1917 р. війська Антанти підготували наступ у районі м. Аррас. Німеччина, відчувши недобре, відвела свої війська, а позиції замінувала. Англійці й французи потрапили на мінні поля і під артобстріл. Цей наступ коштував їм 280 тис. убитими.

Бої точилися також на території Італії, але для неї були безуспішними. При Капоретто італійці втратили 130 тис. убитими і пораненими й близько 300 тис. полоненими. Лише терміново перекинуті із Ніцци 14 англійських і французьких дивізій запобігли виходу Італії з війни і стабі­лізували фронт. Антанта мала здобутки лише на Близькому Сході, де англійські війська зайняли Багдад і вигнали німецькі армії з колоній Східної Африки.

На Східному фронті російські війська зазнали поразки насамперед через те, що солдати відмовлялися воювати.