5. Судетська проблема

Серед національних меншин у найбільш привілейова­ному становищі перебували німці, але в умовах гострої конкуренції посилилися античеські настрої серед німець­ких підприємців, торговців, дрібних власників. Після при­ходу до влади в Німеччині Гітлера було створено Судетонімецьку партію на чолі з К. Генлейном, що спочатку декларувала курс на лояльність по відношенню до Чехо­словаччини, але потім стала на шлях приєднання до "тре­тього рейху".

Президентом Чехословацької республіки обрано близь­кого до Т. Масаріка (за станом здоров'я пішов у-відставку) беззмінного керівника зовнішньої політики країни — Едуарда Бенеша. Уряд чехословацько-німецької коаліції очолив видний діяч аграрної партії Мілан Годжа. У вирі­шенні питань внутрішньої та зовнішньої політики респуб­ліки посилився вплив правого крила аграрної партії, пов'язаної з фінансовим капіталом і великою аграрно-про­мисловою буржуазією. Вона виступала за зближення з нацистською Німеччиною.

У 1936-1938 рр. посилилась активність генлейнівців і словацьких, угорських, польських сепаратистів. За вказівкою Гітлера Генлейн від первісних помірних вимог "націо­нальної рівноправності" перейшов до вимоги далекосяжної автономії Судетської області, що було лише прикриттям справжньої мети розчленування Чехословаччини та при­єднання Судет до гітлерівської Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася й глінківська партія в Словаччини Після "аншлюса" Австрії, коли Німеччина отримала спіль­ний кордон з Угорщиною та Італією, Гітлер затвердив "зелений план" нападу на Чехословаччину, що передбачав координацію дій вермахту з фашистською "п'ятою колоною" в республіці — генлейнівцями та словацькими сепаратис­тами. Однак у березні 1938 р. у відповідь на концентрацію частин вермахту на кордонах Чехословаччини її уряд від­повів частковою мобілізацією. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змуше­ний був відступити.

Уряди Великої Британії та Франції справляли постій­ний тиск на Прагу, вимагаючи прийняття неухильно зрос­таючих вимог генлейнівців. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% насе­лення. Чехословаччина мала всі можливості чинити опір нацистським домаганням, але 21 вересня 1938 р. уряд країни заявив, що приймає пропозицію Великої Британії та Франції. Після бурхливих демонстрацій протесту уряд Годжи був змушений піти у відставку. Наступного дня було сформовано позапартійний уряд на чолі з генералом Я. Сирови. Новий уряд прийняв диктат західних країн, гітле­рівської Німеччини та фашистської Італії.

Внаслідок мюнхенської угоди (мюнхенського зговору), під якою поставили свої підписи Чемберлен, Даладьє, Гітлер і Муссоліні, Судетську область було передано Ні­меччині. Чехословаччина втратила 1/5 частину території та частину населення. Кордон її з Німеччиною проходив тепер за 40 км від Праги. Однак нещастя на цьому не закінчилися. Мюнхенська угода зобов'язала Чехословач­чину задовольнити претензії Польщі та Угорщини: спочат­ку було передано Тешинську область, потім — частину Словаччини та Закарпаття.