17. Колективізація

Ще у 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було наслідком об'єднання селянських господарств за активного сприяння держави. Залежно від міри усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: ТОЗи, артілі, комуни. Після згортання непу колгоспи були вкрай необхідні тоталітарному режиму, бо вони надавали можли­вість досить легко поповнювати державний бюджет.

На початку 1928 р. вибухнула "криза хлібозаготівель", і Сталін висунув гасло суцільної колективізації. За першим п'ятирічним планом в СРСР намічалося об'єднати у кол­госпи 18-20% селян, а в Україні — 30%. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошене на листопадо­вому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б), на ньому ж були засуджені будь-які спроби відхилення від генеральної лінії партії. Перед скликанням пленуму було здійснено "чистку партії", внаслідок якої 11,7% комуністів втратили партійні квитки. Так забезпечувалася єдність партії в період "вирі­шальних боїв". Країна і партія взяли курс на здійснення "великого переламу" — надіндустріалізацію, прискорену колективізацію й культурну революцію.

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбав­лення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, тобто вилучення зі сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір насильницькій колективізації. Під час подо­рожі Сталіна до Сибіру в січні 1928 р. ним було висунуто пропозиції відносно прискорення темпів колективізації, що носили директивний характер. Вони зводилися до такого: зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами; в разі відмови куркулів підко­ритися притягати їх до судової відповідальності та конфіс­кувати хлібні надлишки на користь держави з тим, щоб 25% конфіскованого збіжжя розподіляти серед селян-до-нощиків. Стаття 107 передбачала позбавлення волі термі­ном на 5 років з повною або частковою конфіскацією майна за спекуляцію збіжжям. Сталін же пропонував за­стосовувати статтю до тих, хто збіжжя не продає взагалі. Починалося насильницьке вилучення збіжжя у селян.

У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) "Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Україна належала до групи районів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням госпо­дарств максимального рівня усуспільнення, тобто усу­спільнювались корови, дрібна худоба, птахи тощо. Така практика зустріла різкий опір селян. Сталін визнав доціль­ним відступити. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі". Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян в цілях утворення колгоспів. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася. Відсутність матеріальної зацікавленості в розвиткові суспільного виробництва змушувала колгосп­ників імітувати роботу, а не працювати по-справжньому. Продуктивні сили сільського господарства деградували де­далі більше.

Щоб зробити колективізацію можливою, було виріше­но знищити найбільш заможний прошарок селянства, до складу якого входили всі селяни, що не хотіли усуспіль­нення. Порядок розкуркулення розробила спеціальна ко­місія на чолі з В. Молотовим. Куркульські господарства, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії: пер­ша — учасники антирадянських виступів і організатори терористичних актів, вони мали бути ізольовані у в'яз­ницях і таборах; друга — ті, хто чинив менший опір колективізації, їх виселяли до північних районів країни; третя — ті, хто не чинив опору, їм надавали ділянки землі поза межами колгоспів.

1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постано­ву "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективіза­ції, щодо боротьби з куркульством". Боротьбі з куркуль­ством надавали подобу закону. За роки суцільної колекти­візації лише в Україні було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств. За 1930 р. з України було депор­товано 75 тис. сімей, а в червні 1931 р. — 23,5 тис.

Головним показником ефективності колгоспної систе­ми для влади була хлібозаготівля. Держава постійно збіль­шувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників.

Політика грабіжницького викачування продовольства із села призвела до страшного голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло, за різними даними, більше 7 млн. чол.

У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пше­ниці. Для остаточного виконання плану у колгоспників вилучалося до 90% зібраного врожаю. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізо­ваних господарствах.

Політична система, що сформувалася напр. 20-х — на поч. 30-х рр., і демократія, що зберегла всі зовнішні атри­бути (з'їзди Рад, колективні органи влади тощо), фактично перетворюється на тоталітарну, яку сучасні дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною. Основними методами встановлення та підтримки існування такого режиму були тотальний контроль та по­стійний терор проти всіх верств суспільства.