2. Творчість р. Тагора, р. Роллана, а. Франса, б. Шоу, т. Манна, Дж. Голсуорсі, і. Буніна

Рабіндранат Тагор (1861-1941 рр.) — найбільший ін­дійський письменник і громадський діяч. Навчався у Каль­кутті, після цього в Лондонському університеті. Друкував­ся з 1875 р. У 1878-80 рр. займався в Англії літературою і музикою. Тагор дав узагальнену картину колоніальної дійсності, свавілля влади, затурканості селян, створив об­раз борця з кривдою. В його поезії простежується еволюція ідейно-естетичних переконань, в підсумку якої він сфор­мулював гуманістичну концепцію "джібандеботу" ("божествотасиття").

В 20-х роках Тагор подорожував Європою, Азією, Аме­рикою. Підсумки Першої світової війни, власні враження від повоєнної Європи й роздуми над долею народів відби­лися в публіцистичних творах поета. Так, книга "Націона­лізм" попереджає про мілітаристську сутність шовінізму на Заході та Сході. Повні роздумів над соціальними пробле­мами лірична збірка "Східний наспів", алегоричні драми "Визволений потік", "Червоні олеандри".

З кінця 20-х років політичні погляди Тагора стають більш радикальними. Відгукуючись на піднесення націо­нально-визвольного руху 1929-34 рр., він у романі "Чотири частини" знов звернувся до питання про правомірність насильства як засобу соціальної боротьби. Проза цих років включає психологічні повісті "Дві сестри", "Квітник", опо­відання. Опубліковано поетичні збірки "Листя", "На краю", "Вечірній світильник". В "Оповіданні мусульманки" він знов попереджає про небезпеку релігійно-суспільного фа­натизму. Творчість Р. Тагора і його громадська діяльність залишили великий слід в історії світової культури.

Ромен Роллан (1866-1944 рр.) — відомий французький письменник, громадський діяч, вчений-музикознавець. Народився в родині нотаріуса. Отримав гуманітарну освіту у Вищій Нормальній школі в Парижі. 1895 р. захистив у Сорбонні дисертацію "Походження сучасного оперного театру". З 1897 р. — професор курсу історії музики Нор­мальної школи, в 1902-1912 рр. професор Сорбонни.

Наприкінці 90-х років Роллан розпочав роботу над циклом драм про Велику французьку революцію: "Вовки", "Перемога розуму", "Дантон", "Чотирнадцяте липня". Нарис про Бетховена започаткував серію біографій великих людей — творців мистецтва. 1907 р. з'явилося "Життя Мікеланджело", 1911 р. — "Життя Толстого".

Перша світова війна застала письменника у Швейцарії. З серпня 1914 р. він почав систематично друкуватися як публіцист, закликаючи до розуму і совісті народів, "яких убивають". Антивоєнні /переконання Роллана по-різному відбилися у драматичній сатирі "Лілюлі" та ліричній повісті "П'єр і Люс".

Ромен Роллан багато зробив для консолідації антифа­шистського руху. Разом з Барбюсом був ватагом міжнарод­ного антифашистського фронту. Основний художній твір Роллана після Першої світової війни — роман "Зачарована душа" (1922-1933 рр.), де він застерігає людство від небез­пеки фашизму. 1939 р. Роллан закінчив монументальну трагедію "Робесп'єр", завершивши працю над циклом драм про Французьку революцію. Картини загибелі Робесп'єра і його сподвижників освітлені ідеєю величі, непереможної сили визвольного руху людства.

Джордж Бернард Шоу (1856-1950 рр.) — відомий ан­глійський драматург. За походженням ірландець. Замолоду жив у Дубліні, після закінчення школи служив клерком. 1876 р. переїхав до Лондона, де займався літературою та журналістикою.

Вже в перших романах визначилося ядро його творчого методу — парадокс як засіб розтрощення ідеологічних догм. У п'єсі "Будинок, де розбиваються серця", написаній під відчутним впливом Чехова, він звинувачує паразитизм офіційного суспільства, втрату ним духовних цінностей, стирання індивідуальності характеру. П'єса "Свята Іоанна" — єдина трагедія Б. Шоу, присвячена новому тлумаченню історії Жанни д'Арк. Автор показує, що героїні французь­кого народу притаманні не лише одержимість, але й розум, якого однаково бояться як англійці, так і французи.

Твори 30-х років "Візок з яблуками", "Погано, але правда", "Женева" та інші проникнуті думкою про те, що західне суспільство зайшло у безвихідь, а демократія пере­живає найгострішу кризу. В п'єсі "Женева" домінує анти­фашистське спрямування.

1925 р. Б. Шоу було присуджено Нобелівську премію. Кращі його п'єси надовго увійшли до репертуару кращих театрів світу.

Томас Манн (1875-1955 рр.) — німецький письменник, народився у старовинній бюргерській родині. Славу Манну приніс вже перший роман "Будденброки" (1901 р.) — обширна розповідь про долю чотирьох поколінь любекського патриціанського роду. Стрижнем через увесь твір проходить думка автора про загальний занепад німецького суспільства, відчуття вичерпаності колишніх форм життя. Світове визнання завоював роман "Чарівна гора" про жит­тя німецького суспільства наприкінці Першої світової вій­ни, де головний герой долає складний шлях до засвоєння гуманізму та несприйняття насильства. 1929 р. Томасу Манну було присуджено Нобелівську премію.

У другій половині 20-х років Т. Манн активно виступає як критик і публіцист. Переборюючи консервативні погля­ди, він виступає проти зростаючої небезпеки гітлеризму (стаття "Німецька промова", "Звернення до розуму" та ін.). Антифашистськими ідеями проникнута новела "Маріо і чарівник", а також історична трилогія за біблійною темою "Іосиф і його брати".

Перехід до широкого зображення історичної й сучасної дійсності та висування масштабних героїв дозволили пись­менникові більш безпосередньо і повно висловити істотну проблематику епохи. З 1933 р., після приходу до влади нацистів, Т. Манн жив у еміграції в Швейцарії, а з 1938 р. — у США. Гуманістичні заповіти класичної німецької літера­тури, протиставлені фашистському варварству, затверд­жуються в романі про І. В. Гете "Лотта у Веймарі" — підсумку багаторічних роздумів Манна над творчістю Гете.

1943 р. Томас Манн розпочав роботу над романом "Доктор Фауст" — найзначнішим твором останнього періо­ду. Це роман про духовні витоки всього відсталого й реакційного, що призвело до виникнення німецького фа­шизму, — взагалі про глибоку кризу суспільства та його культури.

Творчість Т. Манна, письменника-антифашиста, здо­була глибоку повагу й захват в усьому демократичному світі.

Джон Голсуорсі (1867-1933 рр.) — англійський пись­менник, син юриста. Закінчив Оксфордський університет. Літературну діяльність почав як неоромантик (романи "Джослін", "Вілла Рубейн"). Пізніше у Голсуорсі виникає ідея створення циклу про долю однієї родини — Форсайтів — на тлі найскладніших суспільних і соціальних явищ того часу. Зародженням циклу стала новела "Врятування Форсайта" (1901 р.), за якою побачив світ роман "Влас­ник" — реалістична картина звичаїв вікторіанського періоду історії Англії. За новелою "Останнє літо Форсайта" Голсуорсі пише романи "В петлі", "Здається внайми", що склали разом із "Власником" і новелою "Проб>щження" трилогію "Сага про Форсайтів". Після цього народжується друга трилогія про Форсайтів — "Сучасна комедія"; окремі члени цієї родини з'являються й у третій трилогії "Кінець глави". Хоча письменник був прихильником суспільного ладу, що існував у Англії, це не заважало йому гострокритично ставитись до проблем англійського суспільства. На творчість Голсуорсі вплинули Ч. Діккенс, У. Теккєрей, Гі де Мопассан, І. С. Тургенєв, Л. М. Толстой. Виступаючи як публіцист, Голсуорсі висловлював гуманістичні погля­ди, а в своїх критичних статтях розвивав принципи реаліз­му. Удостоєний Нобелівської премії 1929 р.

Бунін Іван Олексійович (1870-1953 рр.) — видатний російський письменник, народився у збіднілій дворян­ській родині. Вороже зустрівши події жовтня 1917 р., Бунін 1920 р. емігрував до Франції. Тут він звернувся до інтимних ліричних споминів молодості. Роман "Життя Арсен'єва" ніби замкнув цикл художніх автобіографій, пов'язаних із життям російського дворянства. Одне з центральних місць у пізній творчості Буніна посідає тема фатальної любові — пристрасті. В еміграції Бунін до того ж створює філософ­сько-літературний трактат про Л. М. Толстого, написав "Спогади". 1933 р. І. О. Буніну присуджено Нобелівську премію. Творча спадщина Буніна має велику пізнавальну та естетичну силу. Спадкоємець традицій класичної ро­сійської літератури, він є одним з найбільших майстрів слова світової літератури.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте течії, що з'явилися в літературі у 20-ті рр., вкажіть їхні особливості.

2. Поясніть, як ви розумієте вислів "втрачене покоління".

3. Як відбилася на літературному процесі загроза нової світової війни?

4. Які теми в творчості письменників стали провідними в ті роки?

5. З якими творами літератури ви познайомилися? Які проблеми в них підіймаються?

Документи і матеріали 1. Бернард Шоу. З п'єси "Інший острів Джона Булля"

"... Можна нам дізнатися, у чому полягає таємниця цього світу, Кігане?

Цілком зрозуміло, що наш світ — це місце скорботи і мук, місце, де розквітає дурень, а мудрого переслідують і ненави­дять; місце, де чоловіки і жінки тиранять одне одного заради любові; де дітей пригнічують і мордують задля виховання і батьківського обов'язку; де слабких тілом отруюють, щоби вилікувати, а слабких духом наражають на страшенні тор­тури позбавлення волі, — не на години, а на роки, — в ім'я правосуддя. Це місце, де люди згодні на найважчу працю, аби врятуватися від нестерпної нудьги своїх розваг; де справа доброчинності твориться руками найманців заради спокуту­вання душ розпусників і дармоїдів. Моя релігія навчає, що у світі є лише одне таке місце жаху і страждань — це пекло. Проте виходить, наша земля і є пеклом, і ми... знаходимось тут, щоби спокутувати гріхи, здійснені нами в попередньому житті".

Запитання до документа

1. Яке враження справили на вас слова Кігана про "таємницю цього світу"?

2. Чи згодні ви з цими словами?