2. Анрі Барбюс. З роману "Вогонь"

"У цей скорботний ранок люди, змучені втомою, змоклі під дощем, розбиті від цілої ночі гуркоту, вцілілі після вивер­ження вулкану і повені, починають осягати, до якої міри війна й фізично й морально мерзотна; вона не тільки ґвалтує здоровий глузд, спотворює великі ідеї, штовхає на всілякі злочини, але й розвиває усі погані інстинкти: самолюбство доходить до жорстокості, жорстокість — до садизму, по­треба насолоджуватися межує з безумством.

Вони уявляють собі усе це, як нещодавно смутно уявляли свої лиха. їхній гнів рветься назовні; вони пробують вислови­ти його словами, стогнуть, горлають.

Вони ніби намагаються звільнитися від омани, від неві­гластва, що плямує їхню душу, як бруд — тіло, і хочуть нарешті дізнатися, за що їм ця кара".

Запитання до документа

1. Яку оцінку дає автор війні?

III. Мистецтво

1. Основні ідеї і напрямки у розвитку мистецтва в першій половині XX ст.

Відмітною особливістю суспільної свідомості початку XX ст. була віра у невпинність прогресу людства, безмеж­ний оптимізм. Цей оптимізм виник у специфічній обста­новці 44-річного відносно мирного й благополучного розвитку Європи. Успіхи науки дозволяли сподіватись на всемогутність розуму. Здавалося, ніщо не може завадити людині, озброєній науковим пізнанням, зробити довкілля і суспільство кращими.

Перша світова війна серйозно похитнула ці переконан­ня. Самий її початок, жорстокість, злидні, нею спричинені, викликали перелам у громадських настроях. Він передусім виявився у зникненні оптимізму, на зміну якому прийшов песимізм — зневіра у щасливому майбутньому. Характер­ною рисою свідомості стало відчуття занепаду європей­ської цивілізації — відчуття, що на початку сторіччя було розповсюджене лише серед частини європейських інтелектуалів-декадентів. Маніфестом цього нового світосприйнят­тя стала книга німецького історика Освальда Шпенглера "Занепад Європи".

Іншою, не менш важливою рисою зрушень у суспіль­ній свідомості стало розповсюдження ірраціоналізму — зневіри в можливостях людського розуму. Ці два великих зрушення суспільної свідомості — затвердження песимізму та ірраціоналізму — залишили глибокий слід в європей­ському мистецтві.

Світова економічна криза, наступ фашизму, розпов­сюдження тоталітарних режимів не могли не відбитися трагічно на долі й творчості літераторів і митців. Еміграція архітекторів, скульпторів, музикантів, митців з країн, де утвердилися фашизм і тоталітаризм, внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці "паризь­кої школи", що знайшли притулок у США, сприяли пере­творенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр.

У творчості діячів мистецтва у 20-30 рр. особливої вагомості набули соціально-політичні чинники. Соціальні рухи викликали до життя в багатьох країнах новаторські, революційні течії в мистецтві. З іншого боку, тоталітарні режими, що з'явилися, створили своє, обслуговуюче ці системи, мистецтво. Загострення боротьби тоталітаризму й демократії визначило зростання ідеологізації мистецтва, зіткнення полярних течій. До нових явищ міжвоєнного періоду відноситься й інтенсивний розвиток інтернаціо­нальних і національних мистецьких процесів. Відбувається зближення мистецтва різних країн і народів.

У Німеччині на початку 20-х років дістало розвиток абстрактне мистецтво, що зводилося до певного співвідно­шення ліній та фігур. Його засновником був російський митець Василь Кандінський. Абстракціоністи були пред­ставлені творчістю художника В. Баушайстера, скульптора Р. Беллінга. За фашистської диктатури чимало митців (К. Кольвіц, Е. Барлах, О. Нагель) продовжували працювати нелегально, зберігаючи вірність гуманістичним ідеалам.

Руйнуючи культуру, фашизм намагався пристосувати мистецтво до своїх огидних пропагандистських цілей. У Німеччині (як і в Італії) активно відроджувалися найвульгарніші форми реакційного й міщанського мистецтва. Гро­тесково-помпезний стиль пізньої Римської імперії насад­жувався в Італії, щоб викликати у населення думку про національну велич нащадків і спадкоємців Давнього Риму. В Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму й німецького варіан­ту модерну — "югендстилю". Ідеї грубої сили, жорстокості, зневажливої пихи втілювалися в архітектурі й особливо у скульптурі фашистських країн (статуї, що уособлюють провінції Італії на "Форумі Муссоліні" в Римі, скульптури А. Брокера в Німеччині та ін.).

В Італії — батьківщині Відродження — у міжвоєнний період офіційному фашистському напряму протистояли митці ряду угрупувань ("Римська школа", "Корренте" та ін.), що закликали до свободи творчості й висловлювали соціальний протест у драматично-експресивних формах (роботи живописців Шипіоне, Р. Гуттузо). Реалістичний прогресивний напрям у мистецтві Італії представляли жи­вописці й графіки Г. Муккі, А. Піццінато, Д. Мелоні.

Не менш значними були культурні традиції Франції. Після Першої світової війни тут великого поширення на­був сюрреалізм (фр. буквально — надреалізм). У музичному мистецтві Франції затверджуються тенденції неокласициз­му, експресіонізму, конструктивізму та ін. Засновником конструктивізму став композитор Е. Саті, що спільно з драматургом і живописцем Ж. Кокто очолив рух молодих композиторів проти витонченості, за "мистецтво повсякдення" Серед їхніх послідовників були А. Онеггер, Д. Місто, Ф. Пуленк, Ж. Орік, Л. Дюрей, Ж. Тайфер, що утворили творче об'єднання "шістка". Значний вплив на них справили музика І. Стравінського, а також темп і ритми американського джазу.

У мистецтві США міжвоєнного періоду посилюються реалістичні тенденції, йдуть пошуки нових тем і засобів вираження, зростає критичне сприймання дійсності. Дов­кола засновника нової реалістичної школи Р. Хенрі об'єд­налися Дж. Споун, Дж. Лакс, У. Глеккенс та інші живо­писці й графіки, що з різних боків показували соціальне життя американського міста. Склалася й зміцніла після 1918 р. гостросоціальна графіка А. Янга, Р. Майнора, У. Гроллера, Ф. Елліса. Один з найбільших прогресивних митців XX ст. Р. Кент, а також Е. Хоппер, Ч. Бергфілд розвивали американську реалістичну традицію в живописі та графіці, доповнюючи її глибокими роздумами про су­часне життя, прагнучи узагальненості, чітких форм.

Різноманітне за жанрами й напрямками мистецтво Великої Британії представлено творами О. Джона, У. Оржна, Ф. Бренгвіна, С. Пеплю (реалістичний напрямок, портрет, графіка); М. Сміта, А. Хітченса (фовізм); У. Льюїса (ку­бізм, футуризм); С. Спенсера, Г. Сазерленда, П. Неша, Ф. Бейкона (витончена фантастика); Б. Ніколсона (аб­стракціонізм). Інтенсивно розвивається музичне життя Ве­ликої Британії, охоплюючи дедалі більше міст, у яких створюються музичні школи, оркестри, хорові товариства, провадяться музичні фестивалі й конкурси (Бірмінгем, Лідс, Норідж, Шеффідд та ін.). Міжнародне визнання одержує творчість Б. Бріттена. Велике значення для пропа­ганди оперного мистецтва мала діяльність Т. Бічема, го­ловного диригента лондонського оперного театру "Ковент-Гарден".

У 20-30-ті рр. мистецтво ряду країн Азії, Африки й Латинської Америки наближується до європейського. Об­разотворче мистецтво, особливо це помітно в Китаї та Японії, відгукується на досвід творчості, накопичений єв­ропейськими школами, на різноманітні течії художньої творчості. Майстри національного живопису, не відмов­ляючись від звичних тем і стилів, прямують до нових висот творчості, особливо в зображенні природи (Ці Байші у Китаї, Тагтуеті Сейхо в Японії). Світ природи у творах цих митців традиційного живопису представляється як носій мудрої краси. З іншого боку, в 20-ті роки традиційне мистецтво починає зближатися з європейським. Цей до­свід створення нового мистецтва, що з'єднує національну художню культуру з "новим традиціоналізмом" європей­ського живопису, помітно виявився в Японії, Китаї, Індо­незії. Вартим уваги для мистецтва країн Далекого Сходу в 20-ті роки став розвиток революційного політичного мис­тецтва. У ньому провідні ролі відігравали плакат, листівка, газетний малюнок, гравюра. Воно великою мірою черпало художні засоби не стільки з жанрових і традиційних стилів народної творчості, скільки від радянської та західно­європейської революційної графіки.

У країнах Латинської Америки вже на початку XX ст. зміцніла так звана "іспанська" течія в образотворчому мис­тецтві (Мексика, Колумбія, Куба, Чилі), а також вплив французьких художніх шкіл і течій (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Уругвай та ін.). Ці напрямки не внесли істотних змін і не створили самобутніх творів у мистецтві. Великі переміни 20-х років пов'язані з діяльністю мексиканських митців-монументалістів, що здебільшого були учасниками мексиканської революції 1910-1917 рр. Вони провели кіль­ка років в Європі та набралися нових ідей. "Велика трійка" (Д. А. Сікейрос, Д. Рівера, X. К. Ороско) створила зразки нового монументального живопису. У своїх творах вони прагнули інколи в прямій публіцистичній формі наочно пояснити соціальні та історичні проблеми. їхня творчість здійснила переворот у художній культурі регіону.

Важливим новим явищем 20-30-х рр. стало народжен­ня масової культури внаслідок тих різноманітних перемін, що відбувалися в XIX і XX ст. Більша частина населення європейських країн стала писемною й внаслідок цього — "споживачем" культурної продукції. З іншого боку, під впливом промислової революції руйнувався старий жит­тєвий уклад, мільйони людей залишили село і стали мешканцями міста. На їхні мислення і поведінку почали впливати вже не традиції, а засоби масової інформації, насамперед газети і журнали, що володіли у ті роки коло­сальним впливом. З появою радіо розпочинається й століття масової естрадної музичної культури, пісень, що буквально одразу ж завдяки виконанню по радіо, а після цього — тиражуванню на грамплатівках ставали надбанням мільйо­нів, які робили їхніх виконавців "зірками". Це Марлен Дітріх у Німеччині, Моріс Шевальє у Франції, Вадим Козін та Ізабелла Юр'єва в СРСР.

Специфіка масової культури полягає в тому, що фільм, книга або пісня стають справді культурною продукцією, яка створюється та розповсюджується в масовому порядку.

Вона має в силу своєї специфіки відповідати потребам масової аудиторії у дозвіллі, розвазі, розрядці, нарешті, постійно ніби балансуючи між високими критеріями мис­тецтва та рівнем його масового сприйняття.

Масова культура 30-х років була двох типів. У демо­кратичних країнах вона була комерціалізована, але лишалася децентралізованою і в політичному відношенні різноманіт­ною. В країнах з тоталітарними режимами (СРСР, Німеч­чина, Італія) масова культура стала використовуватися для маніпулювання і контролю над громадською свідомістю.