2. Диктатура м. Прімо де Рівери

Державний переворот готувався майже відкрито. 13 ве­ресня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера, що коман­дував Каталонським військовим округом, заручившись підтримкою вояччини, духівництва та фінансової олігархії, захопив владу в Барселоні. Уряд подав у відставку, а король Альфонс XIII заявив Прімо де Рівері, який прибув до Мадриду: "Дай Боже тобі щастя. Вручаю тобі владу".

Замість звичайного уряду Прімо де Рівера створив військову директорію, що складалася з генералів і адміра­лів. Було оголошено стан облоги, скасовано конституцію, кортеси розпущено, влада на місцях перейшла до рук військових губернаторів. В маніфесті до народу диктатор визнав, що країна переживає глибоку кризу, обіцяв здій­снити докорінну ломку колишніх порядків і добитися оновлення.

Прагнучи привернути на свій бік широкі маси трудя­щих, Прімо де Рівера заснував фашистську партію "Патріо­тична спілка" й запровадив корпоративну систему (яку запозичив у Муссоліні), покликану створити подобу єд­ності іспанського суспільства. Встановлення диктатор­ського режиму збіглося з періодом стабілізації економіки в усьому світі, в тому числі і в Іспанії. Проте економічні заходи диктатури не супроводжувались руйнацією відста­лої, напівфеодальної структури іспанської економіки й мали на меті насамперед збільшити прибутки підприємців.

Упевнившись, що військова диктатура вкрай непопу­лярна, Прімо де Рівера замінив її на громадський уряд, але диктатору, як і раніше, належала необмежена влада. З 1927 р. у Іспанії почав зростати опір диктатурі та монархії. Першими виступили проти диктатури представники інте­лігенції, що вимагали демократичних свобод.

Лавірування Прімо де Рівери (скликання Національної асамблеї, що була проголошена спадкоємицею кортесів, але ніякої влади не мала, розробка проекту нової консти­туції) не допомагало: режим був приречений. Погіршення економічного становища країни остаточно добило дикта­туру: від неї відвернулися всі. Коли Прімо де Рівері відмо­вили у підтримці навіть командувачі військовими округа­ми, йому не залишалося нічого іншого, як тільки 28 січня 1930 р. піти у відставку. Крах диктатури став наслідком її неспроможності вирішити численні проблеми, що постали перед Іспанією.

3. Революція 1931 р.

Події 1931 р. за своїм значенням мали революційний характер. 12 квітня 1931 р. у країні відбулися муніципальні вибори на яких перемогу одержали республіканці. 14 квіт­ня обурені натовпи народу почали захоплювати муніципа­літети й самі проголошувати республіку. Король Альфонс XIII втік за кордон. Ввечері того ж дня новоспечений республіканець, в недалекому минулому консерватор і мо­нархіст Алькала Самора, що постав на чолі уряду, звернувся по радіо до народу із заявою, що республіку проголошено "без найменших безпорядків і Тимчасовий уряд готовий почати виконувати свої обов'язки". 15 жовтня 1931 р. уряд очолив республіканець Мануель Асанья. Обрані загальним голосуванням кортеси й уряд запровадили низку демокра­тичних реформ: проголосили свободу слова, друку, зборів; церкву відокремили від держави; розпустили релігійні ор­дени; надали автономію Каталонії; декретували помірковану аграрну реформу. Однак політика уряду була непослідов­ною: збереглися великі поміщицькі землеволодіння, реакційна вояччина продовжувала тримати під своїм контро­лем армію, монархісти залишилися в державному апараті, церква зберегла свій економічний вплив. Вирувала жор­стока економічна криза, проте каральний апарат республі­ки більше покладався на силові засоби вирішення гострих проблем. Першим негативним наслідком діяльності Установчих кортесів і політики Асаньї стала поразка на виборах у листопаді 1933 р. урядового блоку: від його партій відвер­нулися виборці, розчаровані повільними темпами реаліза­ції реформ, проти них піднялася "інша Іспанія", глибоко вражена "безбожними кортесами".

Активізувалися й фашистські організації. Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе Антоніо Прімо де Рівера створив за образом і подобою гітлерівської партії Іспанську фалангу, що ратувала за насильницьке повален­ня республіки, вимагала створення корпоративної держа­ви, заснованої за найсуворішою ієрархією, із залізною дисципліною, національною ідеєю, намагалася з'єднати фашизм з католицизмом. Фаланга мала свої воєнізовані загони з декласованих елементів, що чинили погроми, терористичні акти проти учасників демократичного руху, намагалися створити в країні атмосферу нервовості та неспокою.

На початку січня 1936 р. президент розпустив кортеси і призначив вибори на 16 лютого 1936 р.

15 січня в умовах піднесення народного руху ліві партії підписали "Виборчий пакт", що ввійшов до історії як "Пакт про народний фронт". Документ було підписано представ­никами Іспанської соціалістичної робітничої партії, За­гальної спілки трудящих, Федерації соціалістичної молоді, Робітничої партії марксистської єдності (ПОУМ), Синди­калістської партії, Лівої республіканської та Республікан­ської спілки.