4. Відмова Німеччини від дотримання статей Версаль­ського договору

Прихід до влади в Німеччині націонал-соціалістської партії на чолі з Гітлером серйозно ускладнив міжнародну обстановку. Своєю найближчою задачею після приходу до влади гітлерівці вважали ліквідацію військових обмежень, встановлених Версальським договором, з тим, щоб розпо­чати безперешкодну підготовку до великої війни за пану­вання у Європі та світі. Другим кроком мало стати об'єд­нання всіх німців в єдиній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі та Литви. Третім кроком мало стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Лише володіючи аграрними й сировинними ресурсами Східної Європи, Німеччина мала змогу, на думку Гітлера, вистояти у черговій сутичці за панування над світом.

Кожний з планів, накреслених Гітлером, означав не просто перегляд. Версальської системи, у чому німецька дипломатія відзначилася вже давно, а перегляд самої сис­теми міжнародних відносин, закріплених мирними дого­ворами. Це був шлях до війни.

Наприкінці 1933 р. на порушення Версальського дого­вору у Німеччині розпочалося формування двадцяти однієї дивізії, які мали складати кістяк 300-тис. сухопутної армії. Одночасно розгорнулося будівництво військово-морських сил. 9 березня 1935 р. Берлін оголосив про наявність у Німеччині військової авіації. 16 березня 1935 р. було ухва­лено "закон про будівництво вермахту", згідно з яким кількість дивізій мала зрости до 36, а загальна чисельність сухопутної армії досягнути 500 тис. чол. У березні 1935 р. в односторонньому порядку Німеччина оголосила про впровадження загального військового обов'язку, прямо забороненого Версальським договором.

Мовчки "проковтнути" це Велика Британія і Франція не могли. Французи того ж дня збільшили термін військо­вої служби з одного року до двох. Велика Британія відря­дила до Гітлера міністра закордонних справ Саймона і впливового дипломата їдена для з'ясування його позиції. Гітлер відверто заявив, що хоче мати флот, який станови­тиме 35% британського (на що Велика Британія дуже скоро погодилася), і 550-тис. армію "для вирішення життєвих потреб Німеччини". Англійська делегація фактично погоди­лася з порушенням Версальського та інших договорів.

11 квітня того ж року в м. Стрезе (Італія) відкрилася конференція прем'єр-міністрів та міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції та Італії. Обговорювалися питання порушення Німеччиною договорів та її озбро­єння. Конференція обмежилася поміркованою резолю­цією з "висловом жалю" щодо дій Німеччини. Це підштов­хнуло Гітлера до більш рішучих дій.

7 березня 1936 р., порушивши Рейнський гарантійний пакт, Німеччина ввела війська до демілітаризованої зони вздовж кордону з Францією. Хоча пакт встановлював зо­бов'язання Великої Британії та Франції у випадку прямої агресії чи порушення статусу Рейнської демілітаризованої зони будь-ким з учасників угоди подати негайну допомогу країні, проти якої ці акції буде спрямовано, уряди цих держав ніяк не прореагували на дії Німеччини.

Ввечері 7 березня 1936 р. Гітлер сказав своєму військо­вому міністрові генералу Бломбергу: "Я знав, що французи не будуть чинити опір, а англійці й пальцем не поворух­нуть. Нам навіть не довелося видавати солдатам боєприпа­си". Дійсно, операція "Шулунг" — раптове введення до Рейнської зони німецьких військ — відбулася без жодного пострілу. Солдатів повантажили у вагони, сказавши, що вони їдуть на маневри, й не видали жодного патрона. Командири на шляху слідування відкрили вручені їм паке­ти й лише тоді дізналися кінцеву мету маршруту. Ешелони зупинили на правому березі Рейну. Лише три батальйони переправили через міст на лівий берег з наказом одразу ж відступити, якщо біля кордону з'явиться хоча б одна французька рота. Фюрер навіть заявив: ви відступите, а я покінчу з собою. Цього не сталося. Почекавши, німці ввели в зону біля 30 тис. війська.

Майбутній президент Франції Ш. де Голль писав тоді: "Версальський договір забороняв німецьким військам вступати на території, розташовані по лівому березі Рейну, які до того ж за Локарнською угодою були демілітаризова­ні. Відповідно до договору ми мали право знову зайняти ці території, як тільки Німеччина відмовиться від свого під­пису під угодою... Оскільки наші союзники — поляки, чехи, бельгійці — готові були нас підтримати, а англійці зобов'язалися зробити це ще раніше, Гітлеру неодмінно довелося б відступити. Дійсно, він тільки-но розпочав здійснення програми озброєння і ще не мав змоги вести війну у великому масштабі. Для Гітлера така поразка, завдана Францією в даний період на даній території, могла спричинити рокові наслідки в його власній грі. Він йшов на великий ризик і міг програти все разом.

Він виграв у цій грі все... Замість того, щоб змусити Німеччину вивести свої війська з Рейнської області, їй дали можливість без жодного пострілу окупувати цю об­ласть і зайняти позиції безпосередньо біля кордонів Фран­ції та Бельгії".

Головною причиною такої пасивної позиції Франції де Голль вважав відсутність у неї танкової армії, яка б могла вести наступальні дії. Французька військова система була зорієнтована лише на оборону й погано підходила для наступальних дій. Гітлер же, навпаки, створював саме наступальну систему, не шкодуючи на це коштів. Військові витрати Німеччини збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 до 15,5 млрд. у 1938 р.