Велика британія

1. Соціально-економічне становище країни після Першої світової війни

У провідних західних країнах революцій після війни не відбулося. Велика Британія, як провідна держава Антанти, досягла здійснення багатьох своїх інтересів за підсумками війни. Було усунуто головного конкурента — Німеччину, отримано більшу частину репарацій, захоплено більшість німецьких колоній, зміцнено позиції в Африці та на Близь­кому Сході. Однак перемога дісталася Великій Британії дорогою ціною. її людські втрати становили 743 тис. вби­тих й 1693 тис. поранених. Промислове виробництво ско­ротилося на 20%, видобуток вугілля — на 21%, суднобудівництво — на 32%. Велика Британія втратила біля третини національного багатства, близько 40% торговельного флоту. Майже зовсім припинилося житлове будівництво, посили­лась залежність від постачання сировини і продуктів хар­чування, експорт готової продукції скоротився удвічі. Бри­танська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності.

За період війни було витрачено 10 млрд. фунтів стер­лінгів, уряд переклав фінансовий тягар на платників по­датків: податки за 1914-1918 рр. зросли у 6 разів. Однак цього було явно недостатньо. Фінансові потреби покрива­лися за рахунок внутрішніх і зовнішніх військових позик. Це призвело до величезного зростання державного боргу. З кредитора американських банкірів Велика Британія пе­ретворилася на їхнього боржника.

2. Внутрішня політика кабінету д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів

На політичній арені діяли три найбільші політичні партії.

Консервативна партія в основу своєї діяльності ставила прихильність до усталених цінностей англійського суспіль­ства, непорушність приватної власності, свободу підпри­ємництва, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.

Ліберальна партія проповідувала демократичні свобо­ди, оптимальне поєднання інтересів власників і держави. Незважаючи на зусилля лідера Д. Ллойд Джорджа, ця партія йшла до свого занепаду.

Новою силою в політичному житті Великої Британії стала лейбористська партія, заснована 1900 р. (до 1906 р. — Комітет робітничого представництва). До 1918 р. вона не мала програмних документів. Статут, прийнятий у лютому 1918 р., вперше запровадив поряд з колективним індиві­дуальне членство. Мета партії: демократизація політичного ладу, розширення соціального законодавства, перевага дер­жавної і суспільної власності над особистою, широкі со­ціальні реформи.

Після війни Великою Британією прокотилася велика хвиля страйків, головними вимогами робітників були під­вищення зарплати та скорочення робочого дня. Вплив лейбористської партії зростав. На виборах 1918 р. вона зробила перший крок на шляху до перетворення на най­більшу партію опозиції, завоювавши 60 місць у палаті громад. За підсумками виборів було сформовано коаліцій­ний уряд з консерваторів і лібералів, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером реформаторського крила лібе­ральної партії.

Девід Ллойд Джордж (1863-1945 рр.) — один з найвідоміших політичних і державних діячів Великої Бри­танії. Народився в родині шкільного вчителя. 1890 р. уперше був обраний до парламенту. Після приходу до влади лібералів Ллойд Джордж у 1905-1908 рр. — міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. — міністр фінансів. Під час Першої світової війни виступав за боротьбу аж до рішучої поразки Німеччини. У 1916-1922 рр. — прем'єр-міністр. Ллойд Джордж — один з головних учасників Паризької конференції 1919-1920 рр., тво­рець Версальської системи. До кінця життя зберіг політичний вплив у країні. Недооцінював небезпеку німецького фашизму для Великої Британії. Переко­навшись у зворотному, активно обстоював створен­ня антигітлерівської коаліції. 1945 р. отримав титул графа. Автор "Військових мемуарів" у шести томах, двотомника "Правда про мирні переговори". Пер­шокласний оратор, гнучкий політик, умів впливати на маси.

У лютому 1918 р. у країні було проведено чергову реформу виборчого права. Кількість виборців зросла з 8 млн. до 21 млн. чоловік, уперше виборчі права отримали жінки віком більше 30 років. Ллойд Джордж обіцяв зробити "країну гідною її героїв". Більшість виборців підтримувала реформаторський курс коаліційного уряду.

Після виборів було прийнято програму допомоги без­робітним та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. 1918 р. запроваджено 8-річну, а 1921 р. — 9-річяу безкоштовну обов'язкову освіту.

Уряд Д. Ллойд Джорджа також пішов на рішучий крок, надавши 1921 р. статус домініону своїй найдавнішій коло­нії — Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням залишились у складі Великої Британії.