3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.

Зближення Британії та Франції, з одного боку, і СРСР, з іншого, на спільній платформі протистояння агресивним діям нацистської Німеччини в Європі було останнім шан­сом відвернути світову катастрофу. Однак після Мюнхена кожна із сторін діяла винятково у власних інтересах, не дбаючи про колективні дії, спрямовані на приборкання агресорів, використовуючи переговорні процеси як ширму для таємних домовленостей з Гітлером, прагнучи відвести від себе удар на якомога довший термін. СРСР після тривалих вагань приєднався до "гарантій" західних країн Польщі, а у квітні 1939 р. одночасно з пропозицією Вели­кої Британії та Франції розпочати тристоронні переговори запропонував Німеччині встановити тісні відносини. До­сить згадати про підписання в Берліні 19 серпня 1939 р. радянсько-німецької торговельно-кредитної угоди про на­дання СРСР 200 млн. марок на 7 років і закупівлю Німеччиною радянських товарів на суму 180 млн. марок. Що­правда, її було укладено після явного зриву переговорів із західними країнами. Не відставала й Велика Британія, що водночас із переговорами в Москві таємно вела подвійну гру з Гітлером. Тому переговори, розпочаті у квітні 1939 р. в Москві між Британією, Францією та СРСР, були прире­чені на провал.

Протягом березня—липня 1939 р. британський кабінет неодноразово обговорював хід московських переговорів, але ані Чемберлен, ані Галіфакс при цьому не сказали жодного слова на підтримку тристороннього договору. По суті, члени кабінету вели гру в переговори. В середині липня 1939 р. переговори зайшли в безвихідь. Британія і Франція дали згоду включити балтійські країни до сфери "східної гарантії" за умови "західних гарантій" для Голлан­дії, Швейцарії та Люксембургу. Однак без підписання військової конвенції ці наміри лишалися ілюзією.

Радянський уряд не без підстави закидав західним країнам зволікання й запропонував розпочати військові переговори. 25 липня англо-французька сторона відповіла згодою, але до складу британської та французької делега­цій входили другорядні особи, які не мали повноважень на підписання документів і не володіли достатньою компе­тенцією на ведення переговорів. Тільки 11 серпня 1939 р. делегації прибули до Москви. Вони не змогли вирішити ключове питання переговорів: пропуску Червоної Армії через території Польщі та Румунії. СРСР заявляв, що може розгорнути для спільних дій 120 стрілецьких, 16 кавале­рійських дивізій, 9-Ю тис. танків, передати 5,5 тис. бойових літаків, але західні країни були добре обізнані з військово-технічними можливостями СРСР і зустріли ці запевнення без ентузіазму. Знову переговори зайшли у безвихідь. Польща категорично відмовлялася дати дозвіл на пропуск радянських військ через свою територію, а Британія й Франція не могли справити на неї необхідний вплив. СРСР запропонував перенести зустріч на більш пізній термін, але відповідальність за зрив переговорів несли всі сторони.

4. Радянсько-німецьке зближення. Радянсько-німецький пакт від 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього

Політика сталінської дипломатії полягала в тому, щоб спробувати лавірувати, фати на протиріччях між Великою Британією та Францією, з одного боку, і Німеччиною — з-іншого, а принагідно нейтралізувати і японську загрозу, залишаючись осторонь втягнення до ймовірних воєнних дій. Одначе, провадячи цю політику, сталінське керівниц­тво віддавало перевагу таємній дипломатії, тим більше, що у серпні 1939 р. відкривалися чудові перспективи для переговорів з Німеччиною.

12 серпня 1939 р. німецький уряд було повідомлено, що СРСР готовий обговорити з Німеччиною характер нових відносин. Ця заява була відповіддю на німецьку пропозицію, зроблену ще на початку серпня міністром закордонних справ Ріббентропом.

А до цього дня події розвивалися таким чином. На початку серпня німецький уряд прийняв рішення "розкри­ти карти". 2 серпня високопоставлений чиновник МЗС Німеччини повідомив посла в Москві Шуленбурга, що в "політичному аспекті російська проблема розглядається як надзвичайно термінова" і нею опікується не лише Ріббентроп, але й Гітлер. 2 серпня радянського повпреда у Берліні Астахова було запрошено до Ріббентропа, який виклав свої погляди на розвиток радянсько-німецьких відносин. "Ми вважаємо, — сказав міністр, — що протиріч між нашими країнами немає на всьому просторі від Чорного моря до Балтійського. З цих питань можна домовитися; якщо ра­дянський уряд поділяє передумови, то можна обмінятися думками більш конкретного порядку".

Значення цього кроку німці підкреслили тим, що на­ступного дня, 3 серпня, за терміновою вказівкою з Берліну Ф. Шуленбург відвідав В. Молотова — нового наркома закордонних справ, який змінив на цьому посту М. Литвинова. Повторивши основне висловлювання Ріббентропа, посол повів далі: "Німеччина має намір поважати інтереси СРСР у Балтійських країнах, Життєвим інтересам СРСР у Прибалтійських країнах Німеччина не заважатиме. Що стосується німецької позиції щодо Польщі, то Німеччина не має наміру робити щось, що суперечить інтересам СРСР".

Перший крок до поділу сфер впливу в Європі було зроблено.

Після заяви радянського уряду про готовність вести переговори 12 серпня, переговори розпочалися 15 серпня 1939 р. 16 серпня Шуленбург, відвідавши Молотова, зачи­тав інструкцію, яка оголошувала, що "Німеччина готова укласти з СРСР пакт про ненапад". 19 серпня Шуленбург констатував, що існує небезпека конфлікту між Німеччи­ною і Польщею. "Становище настільки загострилось, — заявив посол, — що досить невеликого інциденту, щоб виникли серйозні наслідки. Ріббентроп вважає, що ще до виникнення конфлікту необхідно з'ясувати взаємовідно­сини між СРСР і Німеччиною, оскільки під час конфлікту зробити це буде важко".

Тим часом у Німеччині завершувалася підготовка до нападу на Польщу. До початку війни залишалося 10 днів. У цій обстановці радянське керівництво дало згоду на приїзд Ріббентропа до Москви 26-27 серпня. У ніч з 19 на 20 серпня в Берліні було підписано вже згадувану радян­сько-німецьку кредитну угоду, про що повідомила преса. Одначе Гітлер квапився. 20 серпня він звернувся до Сталі­на з особистим посланням, наполягаючи на приїзді Ріб­бентропа до Москви 22-го або, найпізніше, 23 серпня, на що було дано згоду. Переговори з Ріббентропом 22^24 серпня вели Сталін і Молотов. Єдиною проблемою, що виникла у ході переговорів, була вимога Сталіна визнати за ним право на балтійські порти Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс), про які раніше мова не заходила. Гітлер без вагань погодився на це.

У договорі про ненапад, підписаному близько 2 години 24 серпня, передбачалося, що СРСР ї Німеччина зобо­в'язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії одне проти одного як окремо, так і спільно з іншими країнами. Договір було укладено терміном на 10 років.

Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом

23 серпня 1939 року

"Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керовані бажанням зміцнювати справи миру між СРСР та Німеччиною і вихо­дячи з основних положень договору про нейтралітет, укла­деного між СРСР і Німеччиною в квітні 1926 року, дійшли такої угоди:

Стаття 1. Обидві Сторони Договору зобов'язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії і всякого нападу одна щодо одної як окремо, так і спільно з іншими державами.

Стаття 2. В разі, якщо одна із Сторін Договору виявиться об'єктом воєнних дій з боку третьої держави, інша Сторона Договору не буде в жодній формі підтримувати цю державу

Стаття 3. Уряди обох Сторін Договору залишаться надалі в контакті одна з одною для консультацій, щоб інформувати одна одну про питання, що зачіпають їхні спільні інтереси.

Стаття 4. Жодна із Сторін Договору не братиме участі в будь-якому угрупованні держав, що прямо або непрямо спрямоване проти іншої Сторони.

Стаття 5. В разі виникнення суперечок або конфліктів між Сторонами Договору з питань того чи іншого роду обидві сторони розв'язуватимуть ці суперечки або кон­флікти винятково мирним шляхом у порядку дружнього обміну думками або в необхідних випадках шляхом ство­рення комісій з врегулювання конфлікту.

Стаття 6. Цей договір укладено терміном на десять років з тим, що, оскільки одна із Сторін Договору не денонсує його за рік до закінчення терміну, термін дії договору вважатиметься автоматично продовженим на на­ступні п'ять років.

Стаття 7. Цей договір підлягає ратифікації в найкоротший можливий термін. Обмін ратифікаційними грамотами має відбутися в Берліні. Договір набуває чинності негайно після його підписання. Складений у двох оригіналах, ні­мецькою та російською мовами, в Москві.

Москва, 23 серпня 1939 р.

За уповноваженням Уряду СРСР В. Молотов

За Уряд Німеччини Й. Ріббентроп".

Однак існував секретний додатковий протокол, в яко­му йшлося про долю Польської держави, а фактично про сфери впливу СРСР і гітлерівської Німеччини в Європі. Нечиста політична гра, в якій кожна з трьох сторін нама­галася добути безпеку за рахунок інших, призвела до того, що програли народи всіх країн.

Секретний Додатковий Протокол

"При підписанні договору про ненапад між Німеччи­ною і Союзом Радянських Соціалістичних Республік ниж­чепідписані уповноважені Обох Сторін обговорили в суворо конфіденційному порядку питання про розмежу­вання сфер обопільних інтересів у Східній Європі.

Це обговорення привело до нижчевикладеного резуль­тату:

1. В разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віденської області визнаються обома сторонами.

2. В разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР проходитиме приблизно по лінії рік Нарева, Вісла і Сан. Питання, чи є в обопіль­них інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясовано лише протягом подальшого політич­ного розвитку. В кожному випадку обидва Уряди вирішу­ватимуть це питання у порядку дружньої обопільної згоди.

3. Стосовно південного сходу Європи з радянського боку підкреслюється зацікавлення СРСР у Бессарабії. З німецького боку заявляється про її повну політичну неза­цікавленість у цих областях.

4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворому секреті.

Москва, 23 серпня 1939 р.

За уповноваженням Уряду СРСР В. Молотов

За Уряд Німеччини Й. Ріббентроп".

Оригінали протоколу не виявлено ані в радянських, ані в зарубіжних архівах. Однак численні експертизи копій, порівняльний аналіз документів підтверджують факт його підписання та існування. Цей факт підтверджує документ вищого органу влади СРСР — Постанова З'їзду народних депутатів Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 24 грудня 1989 р. "Про політичну і правову оцінку радян­сько-німецького договору про ненапад від 1939 р.". Тексти, що перебувають у науковому обігу, мають своїм першо­джерелом мікрофільми, зроблені наприкінці війни. На допиті в Нюрнберзькій в'язниці, що відбувся 19 лютого 1947 р., німецький дипломат доктор Пауль Отто Шмідт розповів, що мікрофільмування почалося за вказівкою Ріббентропа в 1943-1944 рр. Після цього мікрофільми ра­зом з частиною архівів МЗС Німеччини було вивезено спочатку до Крюмхюбеля (Сілезія), а потім - до Мюльхаузена (Тюрінгія). Навесні 1945 р. надійшла вказівка знищи­ти архіви. Цим зокрема займався радник і перекладач канцелярії міністра Карл фон Леш. На свій страх і ризик він не став знищувати мікрофільми, а поклав до бляшаної коробки, обмотав її промащеною ганчіркою й зарив у парку замку Шенберг під Мюльхаузеном. 12 травня 1946 р. фон Леш розповів про сховану коробку британському підполковнику Роберту Томсону. Останній ввів у курс справи американців. 14 травня коробку було викопано, 19 травня доставлено до Лондона, де американці зробили дублікати всіх мікрофільмів. Всього виявилося 20 котушок, на яких було зазнято 9725 сторінок документів. Серед них документи, підписані в Москві 23 серпня 1939 р., включаючи й додатковий Протокол.