6. Арабський світ

Історія арабських країн у 1918-1939 рр. проходила під знаком активізації національно-визвольного руху.

Ірак був зоною англійського впливу. Англійські кола тримали в своїх руках його зовнішню торгівлю й контро­лювали судноплавство рікою Тигр. Саме Ірак, як і Іран, став ареною боротьби між Англією й Німеччиною, що прокладала з благословення Туреччини крізь його терито­рію Багдадську залізницю.

За угодою 1916 р., до якої трохи пізніше було додано низку документів, Ірак перестав бути турецьким і спочатку став володінням Великої Британії. 1920 р. остання надала йому деяке самоврядування. 1921 р. Ірак було перетворено на монархію на чолі з Хашимітським еміром Фейсалом, влада котрого була обмежена створеною англійцями консти­туцією. Конституція і монархія забезпечили позиції Великої Британії в економіці Іраку (контроль за нафтою і зовніш­ньою торгівлею), а за договором 1930 р. Велика Британія формально зреклася свого мандату на Ірак, що став незалеж­ною державою, членом Ліги Націй. 30-ті роки були періодом гострої політичної боротьби протиборствуючих політичних коаліцій в країні, як тих, що орієнтувалися на британців, так і тих, що виступали проти них.

Сирія і Ліван за угодою 1916 р. стали підмандатною територією Франції; Сирія під владою французів була спо­чатку поділена на ряд напівавтономних держав, підлеглих французькому верховному комісару в Бейруті, що був і главою Лівану. Вся економічна і фінансова влада належала банку Сирії та Лівану. Пізніше, наприкінці 20-х роках, політично та економічно Сирія та Ліван почали відособлю­ватися. Більш розвинені території прибережного Лівану дістали 1926 р. статус республіки, що управлялася парла­ментом і президентом. Французами було розроблено лі­ванську конституцію, покликану врахувати складну етно-релігійну структуру Лівану, згідно з якою мали роз­поділятися місця в парламенті. У Сирії було скликано Установчі збори, що підготували 1928 р. проект конститу­ції, в якій передбачалося проголошення незалежності кра­їни. Французи заявили, що ця вимога суперечить умовам мандату, і розпустили Установчі збори. 1930 р. вони прий­няли інший проект конституції, що передбачав створення парламентської республіки під контролем Франції. 1936 р. уряд Народного фронту в Парижі пообіцяв незабаром надати незалежність Сирії і Лівану. Проте з падінням цього уряду французький парламент змінив своє рішення.

У Саудівській Аравії внутрішньополітична боротьба за­вершилася перемогою нащадків еміра Сауда. 1902 р. у Неджиді було відновлено Емірат зі столицею в Ер-Ріяді. Територія цієї держави знову почала розширюватися, до неї було приєднано Хіджас (1924 р.), її кордони досягли Іраку і Кувейту. З 1932 р. вона почала офіційно називатися Саудівська Аравія. В країні було проведено реформи, що зміцнили центральну владу короля і його уряду.

З 1938 р. на узбережжі Перської затоки, частина якої ввійшла до меж Саудівської Аравії, розпочалося видобу­вання нафти, яке провадила головним чином американ­ська компанія АРАМКО.

На півночі та на північному заході від Неджида на кордоні з Сирією, Ліваном і Палестиною, у Заіорданні, здавна існували арабські держави. Позбавлена виходу до моря й не маючи достатньо баз, ця територія не була занадто ласим шматком для завойовників й не вирізнялася великою кількістю населення. Переважали тут, як і на більшій частині території Аравії, кочовики-бедуїни. Після Першої світової війни Заіордання було включене за рішен­ням Ліги Націй у складі британського мандату до Палес­тини. Велика Британія 1921 р. створила тут особливий

Емірат Трансіорданію на чолі з еміром Хусейном. Саме тут, у Трансіорданії, було створено англійцями з бедуїнів зна­менитий Арабський Легіон, загони якого складали бойо­вий кістяк збройних сил Великої Британії в Аравії й використовувались в разі потреби для придушення воро­жих англійцям виступів у Сирії, Іраку і самій Аравії.

1928 р. англійці розробили й прийняли конституцію Емірату. В країні було створено конституційну монархію з парламентом. Одначе економічно вона була вкрай відста­лою. Незалежність Трансіорданія дістала лише 1946 р. після відмови Великої Британії від мандату на управління територією.

Завершуючи стислий огляд історії арабських країн у період між двома світовими війнами, слід зазначити, що рано чи пізно народи цих країн розпочинали активну боротьбу проти іноземного, головним чином, англійського впливу. Великій Британії вдалося витіснити Німеччину з близькосхідного регіону; особливих економічних прибут­ків вона тут не мала, і цим пояснюється та відносна легкість, з якою найбільша колоніальна держава надавала незалежність і самоврядування своїм колишнім колоніям і протекторатам.

Початок масового видобутку й переробки нафти з кінця 30-х років кардинально змінив хід історичних подій на Близькому Сході.