3. Правління лейбористів

23 січня 1924 р. Рамсей Макдональд оголосив склад першого в історії Великої Британії лейбористського уряду. Британські правлячі кола змушені були рахуватися із зро­станням популярності лейбористів. Крім того, консервато­ри і ліберали не змогли домовитися про створення коалі­ційного уряду. В такій ситуації, не маючи більшості в парламенті, лідери обох партій не перешкоджали створен­ню лейбористського кабінету. При цьому, зрозуміло, за­значалося, що лейбористи не виходитимуть за рамки тра­диційної британської політики і не будуть протидіяти підприємцям і банкірам.

Лейбористи провадили більш гнучку політику, ніж консерватори. Вони йшли на невеликі поступки робітни­кам з метою зміцнення стабільності. Уряд Р. Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страху­вання з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Однак лейбористи не дотримали передвибор­чих обіцянок націоналізувати шахти і залізниці, запрова­дити податок на капітал. Під час трудових конфліктів вони зазвичай підтримували підприємців, домагаючись припи­нення страйків.

Лейбористський кабінет визнав СРСР, однак не поспі­шав налагоджувати двосторонні відносини. Дуже скоро прихильність англійського суспільства до нового уряду поступилася місцем розчаруванням його політикою.

За таких обставин, отримавши абсолютну більшість на виборах у жовтні 1924 р., консерватори сформували одно­партійний уряд.

4. Особливості британського тред-юніонізму

За консерваторів виник гострий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у змен­шенні високої собівартості вугілля й підвищенні його кон­курентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо останні не погодяться на зменшення зарплати та скорочення робочого дня. Федера­ція гірників відповіла відмовою й була підтримана заліз­ничниками, транспортниками та машинобудівниками. Уряд зобов'язався сплачувати власникам шахт субсидії протягом дев'яти місяців для підтримання зарплати. Після закінчення цього "терміну власники шахт оголосили ло­каут, оскільки гірники знову відкинули їхні умови.

4 травня 1926 р. Генеральна Рада Британського конгре­су тред-юніонів оголосила загальний страйк. Кількість учасників загального страйку (разом із сім'ями) становила біля 18 млн. чоловік, тобто понад 40% всього населення країни. Страйк отримав широкий міжнародний резонанс та підтримку трудящих більшості країн світу.

12 травня керівництво Генради оголосило про припи­нення загального страйку. Проти її активних учасників було застосовано репресії. Страйк фактично тривав до грудня 1926 р., коли трудящі повернулися до праці. Зар­плату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.

Загальний страйк 1926 р. і робітничий рух у Великій Британії у 20-ті роки були наслідками прояви кризових явищ в економіці. Вони проходили під тред-юніоністськими та соціал-демократичними (лейбористськими) гаслами.

За таких обставин на виборах 1929 р. в умовах кризи, що почалася, перемогу отримали лейбористи, сформував­ши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.