2. Підготовка Німеччини та Італії до війни

Твердячи про довготривалі плани своєї політики, Гітлер ще задовго до приходу до влади писав про намір загарбати великі території в Європі, в тому числі у Радян­ському Союзі. У жовтні 1933 р. представників Німеччини було відкликано з Міжнародної конференції з роззброєння, і гітлерівський уряд оголосив про вихід Німеччини з Ліги Націй. Однак нацисти не втомлювалися запевняти у своїй миролюбності, прагненні до дружби із сусідніми наро­дами. Одним з перших актів у цьому напрямку, що до нього вдалися за порадою Муссоліні, стало підписання 26 січня 1934 р. німецько-польської Декларації про незастосування сили. Декларація, що містила брехливі твердження про ба­жання гітлерівського уряду сприяти встановленню "загаль­ного миру в Європі", на практиці розглядалась у Берліні в контексті підготовки до нападу на СРСР.

Залишивши конференцію з роззброєння і вийшовши з Ліги Націй, Німеччина почала інтенсивно озброюватися. Глава військового концерну Крупп надіслав Гітлеру теле­граму, в якій від імені "німецької промисловості" висловив подяку за рішення, що відкрило Німеччині прямий шлях до озброєння.

Оскільки старі підприємства вже не могли задовольни­ти потреби збройних сил, що швидко зростали, почалася лихоманкова мілітаризація економіки. За перші три роки перебування при владі нацистів у Німеччині стало до ладу більше 300 військових заводів. У серпні 1936 р. Гітлер, ґрунтуючись на підготовлених концерном "ІГ Фарбеніндустрі рекомендаціях, видав секретний "Меморандум про завдання чотирирічного плану". Ці завдання формулюва­лися таким чином:

1. За чотири роки Німеччина повинна мати боєздатну армію.

2. За чотири роки економіка Німеччини повинна бути готова до війни.

З 1 жовтня 1936 р. "чотирирічний план" було введено до дії.

Вже у квітні 1935 р. у німецьких штабах розпочалася розробка плану агресії проти сусідніх країн. Спершу голов­ну увагу командування вермахту було скеровано проти сусідньої Чехословаччини. 2 травня 1935 р. було підписано директиву про напад на цю країну, засновану на концепції "блискавичної війни".

У червні 1935 р. було встановлено тісні контакти по політичній та військовій лініях між нацистською Німеччи­ною та хортистською Угорщиною, керівництво якої оголо­сило про готовність взяти участь у розділі Чехословаччини, розраховуючи на анексію всієї словацької території. На черзі були головні угоди зі стратегічними партнерами Ні­меччини — Японією та Італією.

Істотно розв'язала руки німецькому керівництву укла­дена в липні 1935 р. англо-німецька морська угода, згідно з якою Велика Британія на порушення Версальського мирного договору надавала Німеччині право мати флот тоннажністю в 35% до тоннажності англійського військо­во-морського флоту. Завдяки цій угоді, проти якої виступила Франція, німецькі верфі було забезпечено замовленнями на спорудження кораблів принаймні на 10 років.

Італо-німецька агресія проти Республіки Іспанії, полі­тика "невтручання" західних країн, закон 1935 р. "Про нейтралітет", ухвалений у СІЛА, безкарність з боку Ліги Націй остаточно розв'язали руки нацистським агресорам. Німеччина перетворилася на найсильнішу європейську державу. Разом з приєднаними територіями вона забезпе­чувала 15% світового промислового виробництва, виперед­жаючи Велику Британію та Францію. На початку 1939 р. Німеччина безперечно мала найсильнішу армію в Європі чисельністю 2,75 млн. чол. з 10 тис. гармат, 3,2 тис. танків і понад 4 тис. літаків. Фашистська Німеччина була готова до початку великої війни.

Готуючись до агресивних воєнних дій, фашистська Італія також ще у роки економічної кризи значно розши­рила будівництво військово-морського флоту. Навесні 1934 р. італійський уряд оголосив про будівництво двох лінкорів, відкривши тим самим нову сторінку у гонці озброєнь. Одночасно збільшувалось виробництво військо­вих літаків, які Муссоліні називав "зброєю фашистського режиму". Того ж року було прийнято закон про воєнізацію нації, в якому йшлося про обов'язкову військову освіту італійців починаючи з дитячого віку. Для посилення вій­ськових сил удосконалювалися мобілізаційна система, під­готовка військових кадрів, протиповітряна оборона, здій­снювалася централізація військового виробництва. 1934 р. Муссоліні взяв на себе керівництво військовими міністер­ствами, заявивши при цьому: "Почалася епоха озброєнь".

У грудні 1937 р. Італія вийшла з Ліги Націй, і при цьому Муссоліні заявив, що його країна ніколи туди не повернеться.

У вересні 1938 р. Муссоліні взяв активну участь в укладанні мюнхенських угод, подавши цим Гітлеру значну допомогу в розчленуванні Чехословаччини. Зі свого боку, Муссоліні у квітні 1939 р. поставив перед албанським королем Зогу ультиматум, після чого італійські війська окупували Албанію. 22 травня 1-939 р. Італія та Німеччина підписали "Сталевий пакт", що зобов'язував обидві сторо­ни в разі виникнення війни підтримувати одне одного "на суші, на морі та у повітрі". Таким чином, попередні угоди було перетворено на військовий союз, який сам Муссоліні назвав "знаряддям завоювання, а не оборони". Італійський фашизм своїми акціями на міжнародній арені активно наближав початок світової війни.