4. Стратегічні плани противники.

Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще з кінця XIX ст. Мобілізаційний розклад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювались географічним чинником. Очевидно, в цей час Росія покладала надії нате, що головний удар кайзерівська вояччина спрямує проти Франції. В такому випадку вона планувала вести воєнні операції, спрямовані головним чином проти Австро-Угорщини.

Проте, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким всі російські військові сили на випадок війни об'єд­нувалися у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Південний — проти Австро-Угорщини. Цей план був ціка­вий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення проміжної інстанції управління військами на території воєнних дій —.командування фронтами.

На Чорноморський флот покладалася блокада Босфо­ру, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.

Французький план війни, який ще з 1872 р. неоднора­зово зазнавав змін, на перший погляд, хоч і був проникнутий наступальним духом, але насправді носив пасивно-вичіку­вальний характер. Зокрема він передбачав взаємодії з ан­глійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією і Францією було підписано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на французький флот.

Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеч­чини повністю визначилася вже з 1904 р., коли між Брита­нією і Францією було підписано договір. Тривалий час Британія не мала чіткого плану дій сухопутної армії, оскільки її обмежені сили не могли мати вирішального значення у війні на материку. Основним завданням її морських сил на Середземному морі був захист своїх комунікацій, а також допомога союзникам у боротьбі з флотом Троїстого союзу.

Розроблюючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного веден­ня її на двох фронтах — проти Росії й проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це страте­гічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. В меморан­думі Шліффена відбилася доктрина "бліцкригу".

Німеччина розраховувала вести війну проти Росії не одна, а спільно із своїм союзником — Австро-Угорщиною. Німецький генеральний штаб покладав також надію на союз з Румунією, яка 1883 р. підписала відповідну таємну конвенцію з Австро-Угорщиною.

Про "план Шліффена" країни Антанти дізналися через свою агентуру ще до війни. Дізнався про нього 1904 р. під час візиту до Берліна й бельгійський король Леопольд II від імператора Вільгельма II. Він настільки розхвилювався, що, від'їжджаючи з Берліна, вирушив на вокзал у касці, вдягненій задом наперед — гербом назад.

Генералітет Німеччини, розроблюючи план війни на Північному морі, виходив з того, що сильніший британ­ський флот здійснюватиме ближню блокаду німецького узбережжя. Це дасть змогу німецькому флоту, ведучи "малу війну", послабити сили ворога, а потім знищити його в генеральній битві. На відміну від плану на суходолі, де з самого початку пропонувалося вести рішучий наступ проти Франції, військово-морському флоту надавалася пасивна роль. Однією з причин обережності німецького морського командування було побоювання можливої загрози з боку російського Балтійського флоту, який у разі ослаблення німців у боротьбі з британськими військово-морськими силами міг перейти до активних наступальних дій.

Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного дого­вору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіан­том плану, на Австро-Угорщину покладалось основне зав­дання боротьби проти Росії. Відповідно до плану сухо­путні сили Австро-Угорщини у складі 1 100 батальйонів (до 1,5 млн. чол.) розподілялися на три великі групи, що створювало загрозу розгрому їх частинами.

Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоб частиною сил наступати на північ, а потім повернути на сад і спільно з правим крилом австро-угорського угрупування розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це б дало змогу відкинути основні сили росіян до Чорного моря або до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців із Східної Пруссії.