3.Радянсько-німецький договір у Рапаллой початок зближення між двома країнами

Відчувши себе в Генуї у становищі ізгоїв, РРФСР та Німеччина в містечку Рапалло 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір між Радянською Росією та Німеччи­ною про відновлення дипломатичних відносин, взаємну відмову від претензій, встановлення торговельно-еконо­мічних зв'язків. Свої підписи під угодою поставили комі­сар закордонних справ Росії Г. Чичерін та його німецький колега В. Ратенау (24 червня 1922 р. був убитий терориста­ми за участь у німецько-радянському зближенні).

Радянсько-німецькі економічні відносини почали роз­виватися у напрямі створення змішаних компаній та на­дання німецьким фірмам концесій у Радянській Росії. Особливістю радянсько-німецьких відносин того періоду було військове співробітництво, яке старанно замовчува­лося довгі роки. Версальська угода забороняла Німеччині виробляти зброю, тому треба було знайти форми для тако­го співробітництва. У квітні 1921 р. Копп, радянський представник у Берліні, після секретних переговорів з рейх­свером привіз до Москви план виробництва у Радянській Росії силами німецьких фірм гармат та снарядів, літаків і підводних човнів. У будівництві в Росії підводних човнів було відмовлено. Проте незабаром німецькі заводи в Росії почали виробляти гармати, снаряди, літаки. До цієї про­грами було включене й виробництво танків, розпочалися також експерименти у галузі розробки хімічної зброї. Вся продукція потрапляла як до рейхсвера, так і до Червоної Армії. Пізніше німецькі офіцери почали готувати кадри для танкових частин і військової авіації Червоної Армії. Загальновідомо, що німецький генерал Г. Гудеріан отри­мав у 20-ті роки освіту в СРСР, а майбутній Маршал Радянського Союзу М. Тухачевський навчався в Берліні. Усе це відбувалося за умов надзвичайної секретності.

Незважаючи на таємне та поспіхом здійснене підпи­сання Рапалльської угоди в квітні 1922 р., і Росія, і Німеч­чина забезпечили собі вигідні умови подальшого співробіт­ництва.

4. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924 р.) та Юнга (1928 р.)

План Дауеса

Наприкінці 1922 — на початку 1923 рр. протиріччя між Німеччиною і країнами-переможницями загострилися. Найбільш гострим залишалося питання про репарації. Обсяг репарацій, встановлений у 1921 р., виявився для Німеччини понад силу. Скориставшись з невиконання Німеччиною репараційних зобов'язань у січні 1923 р., Франція та Бельгія окупували Рурський басейн та Рейн­ську область. Окупація Рура, де була зосереджена важка промисловість Німеччини, призвела до загострення еконо­мічної кризи в країні. Тисячі підприємств припинили діяльність через відсутність сировини, зросло безробіття, зменшилась заробітна плата, збільшилася інфляція. Криза набула міжнародного характеру, але ані СІЛА, ані Велика Британія не підтримали Францію, не бажаючи її посилен­ня в Європі. Франція (а також і Бельгія) мусила вивести свої війська та згодитися на перегляд репараційних зо­бов'язань Німеччини. Лондонська конференція, що відбу­лася в серпні 1924 р., схвалила доповідь, розроблену комі­сією експертів під керівництвом американського банкіра Чарльза Дауеса ("план Дауеса").

Згідно з цим планом Франція евакуювала свої війська з Рурської області. Німеччина щороку сплачувала певну суму репарацій (поступово збільшуючи її з 1 млрд. марок у 1924 р. до 2,5 млрд. у 1928-29 рр.). В якості головних джерел покриття репарацій передбачалося використовувати при­бутки державного бюджету за рахунок запровадження висо­ких непрямих податків на товари широкого вжитку, що викликало вкрай незадовільну реакцію більшості німець­ких громадян. План Дауеса ставив економіку Німеччини у залежність від іноземного капіталу й передусім американ­ського. Німеччині надавалося 800 млн. марок у вигляді позики від США. План був розрахований на те, що німець­кі підприємства та фірми перенесуть свою зовнішньо­економічну діяльність до Східної Європи, передусім до СРСР. США, Велика Британія та Франція мали наміри таким чином позбавитися потенційного конкурента в Єв­ропі.

План Дауеса готував грунт для реваншизму і нацизму в Німеччині, сприяв її експансії на схід. Прийняття плану Дауеса свідчило про посилення позицій США в Європі та провал спроб Франції встановити свою гегемонію.

У наступні роки, з розвитком економіки Німеччини та посиленням її впливу у міжнародних відносинах, уряд країни почав вимагати перегляду умов плану Дауеса. Пози­ція Німеччини була підтримана США.

Другий репараційний план для Німеччини був прийня­тий 1929 р. й дістав назву "план Юнга", оскільки головою створеного Лігою Націй комітету експертів з вирішення репараційного питання став відомий американський під­приємець, президент електротехнічного тресту О. Юнг.

План Юнга було затверджено 20 січня 1930 р. на конференції в Гаазі. За новим репараційним планом роз­мір щорічних виплат було зменшено й визначено у розмірі 2 млрд. марок на найближчі 37 років. Відповідно до плану Юнг? всі форми та види контролю над Німеччиною, її господарством та фінансами ліквідовувалися. Для отри­мання й розподілу репарацій було створено Банк міжна­родних розрахунків, головною функцією якого стало фінансування важкої та військової промисловості Ні­меччини. Банк зміцнював позиції американського капі­талу в Європі. Одночасно з планом Юнга було прийнято рішення про достроковий вивід союзних військ з Рейн­ської області.