2. Іран у міжвоєнний період

До Першої світової війни Іран залишався відсталою аграрною країною, напівколонією Великої Британії та цар­ської Росії. Загальна чисельність населення становила 10-12 млн., з них біля 1/4 — різні племена (курди, лури, бахтіари, белуджі, кашкайці, туркмени, араби та ін.), що займалися, головним чином, кочовим скотарством, і біля 1/5 — міське населення.

В іранському селі продовжували панувати феодальні відносини, земля та зрошувальні споруди являли власність шаха, феодалів, поміщиків, духовенства. Серед племен зберігалися патріархальні відносини. Основну масу селян складали безземельні, малоземельні й наймити. У містах були широко розповсюджені ремесла, фабрично-заводська промисловість була майже цілком відсутня. Іноземним концесійним підприємствам належали нафтопромисли на Каспії, заводи. В країні було безліч дрібних торговців, що не витримували конкуренції і часто розорювалися.

Політичним ладом Ірану була обмежена конституцією 1906-1907 рр. монархія на чолі з династією Каджарів.

На початку 1918 р. Велика Британія розпочала окупа­цію всього Ірану, зміцнюючи свої позиції у цьому регіоні й створюючи плацдарм для вторгнення до Закавказзя. В серпні 1918 р. було створено англофільський уряд на чолі з Восуг-ед-доуле. Порушуючи конституцію й в обхід мед­жлісу (парламенту) Восуг-ед-доуле підписав 9 серпня 1919 р. британсько-іранську угоду, що віддавала під контроль бри­танських радників та інструкторів іранську армію, фінан­си, шляхобудівництво, зовнішню торгівлю й фактично встановлювала залежність Ірану від Британії.

Англійська окупація викликала широкий підйом анти­колоніального руху в Тебрізі, Хорасані та Гіляні. Плани англійців перетворити Іран на свою колонію було зірвано, тому вони 1921 р. були змушені вивести війська з іранської території. Залишили Іран англійські військові та фінансові радники.

3. Реза-хан

21 лютого 1921 р. перські козаки під командуванням Реза-хана вчинили у Тегерані державний переворот. Було утворено новий уряд, що дістав у Ірані назву "чорного кабінету". Реза-хан спочатку був призначений командиром козацької дивізії, а потім військовим міністром. Було опуб­ліковано Декларацію уряду про боротьбу проти аристокра­тії й про намір покращити становище робітників та селян. Проголошувалися незалежна зовнішня політика й анулю­вання британсько-іранської угоди 1919 р.

Зробивши ставку на національну консолідацію країни під своєю владою, Реза-хан, що залишався незмінним всемогутнім військовим міністром при будь-яких змінах у кабінеті, незабаром сам вирішив вийти на арену політич­них подій. У лютому 1925 р. він змусив меджліс проголо­сити його верховним головнокомандувачем країни, а у грудні 1925 р. Установчі збори проголосили Реза-хана новим шахом нової династії Пєхлєві.

Сильний і енергійний новий правитель здійснив пере­дусім низку реформ, яких гостро потребувала відстала й усе більш залежна від інших держав країна. Реза-шах прагнув швидко подолати це відставання, для чого провів низку законів, спрямованих на зміцнення правової основи держави, земельних відносин, фінансів. Під його впливом меджліс прийняв кримінальний і громадянський кодекси, закони проти насильницького захвату землі та про ре­єстрацію земельних володінь, про здачу землі (державної) в оренду поміщикам, закон проти аграрного бандитизму, закон про продаж державних земель.

В країні прискореними темпами будувалися — голов­ним чином державою і за рахунок скарбниці — нові про­мислові підприємства, залізниці. Прагнучи обмежити вплив англійців, Реза-шах охоче приймав економічну до­помогу від Німеччини. Було створено Національний банк Ірану (1928 р.), введено державну монополію зовнішньої торгівлі (1931 р.) й навіть поставлено питання про перегляд умов договору з Англійсько-іранською нафтовою компа­нією й про деяке обмеження інших економічних пільг і привілеїв британців у Ірані.

У країні було здійснено важливі реформи, покликані сприяти розвиткові освіти та культури: засновано світські школи й прийнято закон про обов'язкову початкову освіту; відкрито численні середні навчальні заклади і вузи, вклю­чаючи Тегеранський університет (1934 р.), де навчання було платним. Услід за реформами Ататюрка в Ірані було здійснено аналогічні реформи, якими передбачався пере­хід на європейський одяг, що супроводжувалося, як і в Туреччині, скасуванням традиційних титулів і звань, вве­денням прізвищ.

В умовах фактично одноосібної влади режим Реза-шаха переслідував не лише робітничий і селянський рухи, але й демократичний і будь-який інший опозиційні рухи. Здійснювалася жорстка державна цензура в літературі, пре­сі, ігнорувалися інтереси численних національних мен­шин, провадилася політика релігійної нетерпимості навіть до інших течій ісламу, не кажучи вже про інші релігії.

Наслідки реформ одразу ж вплинули на стан країни. Промисловий розвиток призвів до появи прошарка квалі­фікованих робітників. На селі посилилися товарні зв'язки, з'явилася значна кількість землевласників, пов'язаних з ринком. Сформувався прошарок освіченої інтелігенції. Ра­зом з тим найвпливовіше шиїтське духовенство чинило значний опір реформам, у яких воно вбачало відхід іран­ського суспільства від історичних, релігійних, національ­них традицій та устоїв.

Проте режим Реза-шаха, заснований на диктаторських повноваженнях, переборював опір опозиції, виводячи Іран до числа розвинених країн не лише свого регіону, а й усієї Азії.