2. Соціальні конфлікти

Франція завжди була країною з традиційно розвинени­ми й соціально спрямованими робітничим і демократич­ним рухами. Перемога у війні викликала у більшості французьких робітників приплив патріотичних почуттів. Підйом робітничого руху був тісно пов'язаний з економіч­ною кризою 1918-1921 рр. Однак страйки рідко мали політичний характер. Не відкидаючи ідею "соціального миру", робітники боролися за свої економічні права. Го­ловними вимогами були запровадження 8-годинного робо­чого дня та збільшення зарплати. Найбільшого розмаху страйковий рух досяг у 1919-1920 рр., коли в ньому щоріч­но брали участь понад 1 млн. чоловік, тобто у 3-4 рази більше, ніж у 1917 або 1918 рр. Одним з найбільших виступів був страйк залізничників у травні 1920 р., під час якого було висунуто вимогу націоналізації залізниць.

У цей період помітно зріс вплив Соціалістичної партії Франції, що будувала свою діяльність на соціал-демократичній основі й закликала до проведення соціально значу­щих реформ. Вона значно збільшила свої лави за рахунок робітників і солдат, що демобілізувалися. Соціалістична партія всього лише за два роки — з 1918 по 1920 — зросла більше ніж у 5 разів.

Загальна конфедерація праці — найбільша профспіл­кова організація Франції — також посилювала свій вплив на робітничий рух. Чисельність ЗКП у 1918 р. збільшилася більш ніж у 4 рази й досягла 1,5 млн. чоловік.

Ліворадикальні соціалісти заснували у 1920 р. Комуніс­тичну партію Франції (ФКП). її утворення було тісно пов'язане з Комінтерном. ФКП не мала широкої соціаль­ної бази в країні й не користувалася підтримкою більшості французьких робітників.

Загалом жодна з політичних партій лівого спрямування або профспілкові центри не змогли очолити робітничий рух у країні. З кінця 1920 р. у Франції почався спад масового робітничого руху.

3. Країна в період стабілізації (1924-1929 рр.)

В 1924-1929 рр. у Франції, як і в інших західних країнах, відбувалися стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи про­мислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отри­манням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із СІЛА, що сприяло розвиткові сфери обслуговування.

Сільське господарство теж розвивалося досить успіш­но. В 1931 р. міського населення вперше виявилося біль­ше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих під­приємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25% торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці.

Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. при­бутки від цінних паперів майже утричі перевищували при­буток від промисловості.

За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки СІЛА. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.