4. "Корпоративна система"

Стрижнем ідеології італійського фашизму був примат нації над інтересами всіх інших соціальних груп і окремо взятих індивідуумів. Інтегровані інтереси нації повинна була виражати фашистська держава, поза якої не могли існувати ані політичні організації суспільства, ані групи, ані навіть індивідууми. Ґрунтуючись на принципах корпоративізму, держава повинна була примиряти в своїй єд­ності різноманітні суспільні інтереси. У свою чергу, корпоративізм трактувався фашистами як "новий тип політичної організації суспільства", був протиставлений соціалізму та лібералізму водночас.

Програма фашистів була проста й зрозуміла усім — обивателю, люмпену, інтелігенту, підприємцю. Вона міс­тила скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів; загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, відміну таємної дипломатії та загальне роззброєння; заборону банківських операцій та прогресивний податок на капітал; встановлення для всіх 8-годинного робочого дня та мінімуму зарплати; участь робітників у технічному керуванні підприємствами; націо­налізацію військової промисловості; передачу землі селя­нам; заборону дитячої праці до 16 років; загальну освіту та безкоштовні бібліотеки. Таким чином, фашисти звертали­ся не до якихось там конкретних соціальних верств, а до усіх італійців, що жадали відчутних соціальних і політич­них змін.

Відразу ж після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм, з'явилися два нових державних ін­ститути: в грудні 1922 р. — "Велика фашистська рада" (ВФР), в січні 1923 р. королівським декретом було закріп­лено створення фашистської міліції, що віднині називала­ся "Добровільна міліція національної безпеки" (ДМНБ). ВФР контролювала законопроекти перед внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. Створенням ДМНБ Муссоліні прагнув добитися переваги виконавчої влади в особі фашистського уряду над законодавчою в особі коро­ля та парламенту. Передача ДМНБ у підпорядкування Муссоліні посилювала його особисту владу.

У посиленні фашистської диктатури особливу роль відіграв закон від 3 квітня 1926 р., що затвердив контроль уряду над профспілками. Після замаху наприкінці жовтня на Муссоліні, 5 листопада 1926 р. було видано закон про розпуск усіх "антинаціональних" партій, чим формально завершився перехід до однопартійної системи. В квітні 1927 р. було прийнято так звану "Хартію праці", згідно з якою встановлювався корпоративний принцип структури держави та суспільства Італії. Замість профспілок створю­валися корпорації, що об'єднували робітників і підпри­ємців кожної галузі виробництва. Ці корпорації знаходились під державним контролем і повинні були стати наріжним каменем фашистської державності. Кандидатів до парла­менту тепер могли висувати тільки корпорації. Нечисленна опозиція не мала жодних можливостей для протиборства фашизму на парламентському терені.

5. Фашизація країни

В основу фашистської доктрини було покладено ідею "загальнонаціональної" влади, що нібито стояла на варті "загальних інтересів". Виходячи з цієї ідеї, фашисти вима­гали від народу повної покори. "Усе в державі і нічого поза державою", — ці слова Муссоліні є свого роду формулою фашистського тоталітаризму. В цей період було видано закони про чистку державного апарату від "підозрілих елементів", про заборону всіляких асоціацій, що не конт­ролюються фашистською партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Особливе місце посідав закон від 24 грудня 1925 р. про права прем'єр-міністра. Згідно з цим законом глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний подавати до відставки в разі висловлення вотуму недовіри.

Фашистські діячі, використовуючи своє становище, самі ставали великими промисловцями та фінансистами. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних 1929 р., 175 обіймали оплачувані посади в адміністративних радах великих акціонерних товариств. Державне регулювання здійснювалося фашистським режимом в інтересах еконо­мічної підготовки до війни з метою реалізації агресивних планів італійської держави. Таким чином, терористичні функції фашистської держави, всі її організаційні та еко­номічні заходи були пов'язані із загарбницькими зовніш­ньополітичними планами.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте, якими були економічні та політичні під­сумки Першої світової війни для Італії.

2. Поміркуйте, чим була викликана активізація робітничо­го і селянського рухів

3. Визначте соціальну базу фашизму в Італії. Чому бага­тьох італійців привертала ідеологія фашизму?

4. Чому, з вашої точки зору, став можливим переворот Б. Муссоліні?

3. У чому виявлялася криза італійського парламентаризму?

4. Складіть порівняльну таблицю за схемою:

Документи і матеріали

"Беніто Муссоліні: політичний портрет"

(витяг із статті Л. С. Білоусова)

"Для Італії 30-тіроки були порою зміцнення та пануван­ня режиму Муссоліні. Дуче був витонченим і розумним дик­татором. Він розумів, що одним лише насильством немож­ливо створити міцний фундамент політичної влади, що необхідна згода людей з існуючою системою. В якийсь момент Муссоліні сам повірив у те, що він людина, "дарована Італії провидінням", що всі її успіхи є наслідком його геніальної творчості. "Італійці, не хвилюйтеся, — заявив він якось, подорожуючи Реджо-Емілією, — я поведу вас все вище і все далі". І чим далі він вів, тим активніше та брутальніше запроваджувався в країні його культ. Серед політичних діячів XX ст. дуче — безперечний чемпіон за кількістю державних постів, які він обіймав. На честь дуче складали поеми та пісні, знімали кінофільми, створювали монументальні скуль­птури, малювали картини, друкували листівки. Навіть ка­лендар повинен був пристосовуватися до ходи "великої люди­ни ". З 1933 р. нове офіційне літочислення почало відраховувати роки "фашистської ери". Фашизм вніс до повсякденного життя італійців серію ритуалів, що об'єднувалися понят­тям "фашистський стиль". Щоб створити "новий мо­ральний та фізичний тип італійця", режим почав укоріню­вати у суспільство норми поведінки. Серед фашистів було скасовано рукостискання, жінкам заборонили вдягати брюки, для пішоходів встановлювався однобічний рух лівою сто­роною вулиці. За рішенням уряду всі італійці незалежно від віку, сімейного стану та статі повинні були по суботах займатися військово-спортивною й політичною підготовкою. Всюдисущий дуче надихав маси особистим прикладом у "бит­ві за хліб", "за ліру", "за інтегральну меморацію". Він демон­стративно брав участь у молотьбі, одержував символічну заробітну плату. Закріпившись при владі, Муссоліні заповзяв­ся перебудовувати Рим. З 1925-го по 1942 рр. з метою вивільнення місця під громадянське будівництво в столиці було розібрано на цеглу 19 церков. У колі рідних і близьких дуче не приховував свого нерозуміння мистецтва та презирства до нього. Ворожість до мистецтва дуче пояснював згідно зі своїм розумінням природи людини: "Перш ніж відчути необ­хідність в культурному розвитку, людина відчула потребу наказу". В певному розумінні можна сказати, що в історії поліцай передував педагогу".

Запитання до документа

1. Використовуючи текст підручника і даний матеріал, спробуйте дати свою оцінку особистості та діяльності Муссоліні.

Запам'ятайте дати:

• 29 жовтня 1922 р. — Б. Муссоліні призначено главою уряду.

• грудень 1922 р. — створення "Великої фашистської ради".

• 3 квітня 1926 р. — прийняття закону про контроль над профспілками.

• 5 листопада 1926 р.— прийняття закону про роспуск "антинаціональних" партій.

• квітень 1927 р. — прийняття Хартії праці, що закріплювала корпоративну систему в Італії.

ІСПАНІЯ