14. Проголошення срср

Процес утворення СРСР був складним і суперечливим. Ще у роки громадянської війни фактично склався військо­во-політичний союз радянських республік. Улітку 1919 р. з ініціативи України ВЦВК РРФСР видав декрет "Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом". Визнаючи незалежність і право республік на самовизна­чення, було вирішено об'єднати їхні господарські, фінан­сові та залізничні організації. Було створено спільну вій­ськову організацію республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками. Латвія і Литва у цей час стали суверенними державами. До РРФСР тяжіли дві народні республіки в Середній Азії: Бухарська і Хорезмська.

Традиційні економічні зв'язки і регіональна спеціалі­зація в межах загальноросійської економіки створювали певні передумови для об'єднання. У національних респуб­ліках різними шляхами більшовики встановили свою владу. Ідентичність політичних систем також сприяла об'єднанню.

Проектів створення Союзу було декілька. Перший бу­ло запропоновано наркомом у справах національностей Й. Сталіним. Він підготував проект резолюцій, що перед­бачав входження України, Білорусії, закавказьких респуб­лік до складу РРФСР на правах автономії. План дістав назву автономізації. Керівництво Грузії вважало, що рес­публіки повинні зберегти атрибути самостійності й неза­лежності та будувати свої відносини на договірних засадах. Фактично ця пропозиція означала створення конфедерації радянських республік. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах, де РРФСР буде рівною за правами та обов'язками з іншими республіками. Проект автономізації він відкидав як такий, що утискає права республік, а в створенні конфедерації вбачав недос­татній рівень об'єднання.

Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних заса­дах.

29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція уповноважених представників — делегацій національних республік, що затвердила проекти Декларацій про утворен­ня СРСР і проект Союзного Договору. Ритуал підписання було призначено на 30 грудня 1922 р. Перший Загально­союзний з'їзд Рад відкрився об 11 годині в Андріївській залі у Кремлі. На ньому було прийнято Декларацію й Договір про утворення СРСР. Сталін запропонував прий­няти ці документи без обговорення, але за пропозицією Фрунзе вони були прийняті загалом і відправлені на до­опрацювання. Остаточна ратифікація документів відклада­лася до II З'їзду Рад. На І з'їзді було обрано ЦВК СРСР на чолі з М. Калініним і СНК СРСР на чолі з В. Леніним.

II З'їзд Рад, що відбувся в січні 1924 р., прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держа­ви, але ані Декларація, ані Договір на ньому не приймалися.

15. Характер сталінського режиму

21 січня 1924 р. Леніна не стало. Однак боротьба за владу почалася ще задовго до його смерті. Основними суперниками у ній виступали Й. Сталін і Л. Троцький. Серйозні зіткнення між ними почалися 1923 р. За умов кризи "ножиць цін", коли ціни на сільгосппродукцію впа­ли, а на промислові товари продовжували залишатися високими, Троцький бачив вихід у проведенні політики "первісного соціалістичного накопичування". Він пропо­нував створити систему примусової праці у містах та на селі, обкласти заможних селян надподатком для найшвид­шого отримання коштів для промислового будівництва. Всередині самої партії Троцький очолив "ліву опозицію", що різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади в своїх руках.

Сталін набув собі спільників в особі впливових членів керівництва РКП (б) — Л. Каменева і Г. Зінов'єва; усі разом вони намагалися не допустити піднесення Троцького. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. тріумвірат Зінов'єв-Каменєв-Сталін досяг успіху в своїй закулісній діяльності. Настав час розтрощити Троцького. Кампанію вони розпочали з надзвичайною обережністю — почасти тому, що Зінов'єв і Сталін вже, певно, не довіряли повніс­тю один одному. 15 грудня Сталін у своїй статті, що була опублікована в "Правді", виступив з різкими випадами проти опозиції й на адресу особисто Троцького. Це було сигналом для розв'язування кампанії шельмування Троцького у низці виступів і статей, авторами яких були Зінов'єв (котрий, певно, і вигадав термін "троцькизм"), Каменєв, Бухарін та менш відомі діячі партії. В січні 1925 р. позицію Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП (б), його було усунуто з поста військового наркома, який обійняв М. В. Фрунзе.

1925 р. сформувалася "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. Опозиція спиралася на підтримку од­нієї з найбільших парторганізацій в країні — Ленінград­ської. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на "ленінську спадщину", його гасла про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні та перемогу соціалізму в ній за відсутності світової соціаліс­тичної революції.

Сталін на той час мав уже значну владу і вплив у партії і під гаслом "захисту ленінізму" розправлявся зі своїми черговими супротивниками. За ним йшла більшість членів партії. Лідерів опозиції усунули від партійного і державно­го управління, керівництва Комінтерном. Ленінградську обласну партійну організацію очолив С. М. Кіров (січень 1926 р.). Останній виступ опозиції відбувся в 1927 р. — "платформа 83". На XV з'їзді ВКП (б) (2-19 грудня 1927 р.) було завершено розгром троцькістсько-зінов'євської опо­зиції. На початку 1928 р. Троцького та ще декількох опо­зиціонерів було вислано до Алма-Ати. Згодом Троцького вислали з країни до Туреччини.

Проти своїх політичних супротивників Сталін вико­ристав адміністративні засоби, звинувачуючи їх в антидер­жавній діяльності. Генеральний секретар ЦК ВКП (б) спирався на підтримку органів безпеки, армії, партійного апарату. Сталіну вдалося знищити залишки внутрішньо­партійної демократії й поступово затвердити свою особис­ту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Цей рік був початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

В основі цього явища було закладено безліч причин: відсутність традицій політичної демократії в країні; низь­кий рівень політичної культури населення; готовність до безмовної покори; поступове зрощування партійного і дер­жавного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; різка деінтелектуалізація керівництва ВКП (б); переростання диктатури класу в диктатуру партії; гранично централізована система управління економікою.