5. Загарбання Німеччиною Австрії

Після оформлення блоку агресивних держав розпочався новий етап агресії нацистської Німеччини. Гітлер вдається до перегляду кордонів з метою включення до складу Ні­меччини всіх населених німцями регіонів. Першою жерт­вою відкритої агресії стала Австрія — батьківщина Гітлера. В листопаді 1937 р. гітлерівське керівництво прийняло рішення про форсовану підготовку до загарбання цієї країни. Ще раніше, 6 вересня 1937 р., у ході переговорів з Муссоліні в Берліні Гітлер отримав згоду італійського дик­татора на "аншлюс" Австрії.

11 березня 1938 р. за вказівкою Гітлера було підготов­лено директиву про вторгнення німецьких військ до Ав­стрії. Того ж дня німецьке керівництво в ультимативній формі зажадало від австрійського уряду скасувати всена­родне голосування, піти у відставку й передати правління "фюрерові" австрійських фашистів Зейс-Інкварту. Австрій­ський уряд виконав ці вимоги і віддав наказ своїм військам не чинити опору німецьким збройним силам, якщо вони вступлять до країни. Однак формального приводу для окупації Австрії у гітлерівців ще не було. Тоді Герінг телефоном увечері 11 березня дав вказівку Зейс-Інкварту, щоб той звернувся до Німеччини з проханням про "допо­могу" для встановлення в країні "порядку і спокою".

Ще до того, як Зейс-Інкварт виконав цю вказівку, Гітлер підписав директиву, згідно з якою 200 тис. німець­ких військ вранці 12 березня 1938 р. безперешкодно всту­пили до Австрії. Наступного дня було сформовано з нацис­тів новий австрійський уряд, що прийняв закон, у якому Австрія проголошувалася "німецькою землею". Вже на по­чатку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні, тим самим визнавши "аншлюс". Така позиція західних держав не могла не надихнути Німеччину на активізацію агресивних Дій.

6. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини

Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готу­вати загарбання Чехословаччини. Гітлер висунув вимогу про передачу Німеччині Судетської області, де більшість населення становили німці і де активно діяла організація судето-німецьких нацистів (з 1935 р. — так звана судето-німецька партія), котра під гаслом боротьби за право судетських німців на суверенітет домагалася приєднання Судетської області до Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася і глінківська партія в Словакії.

У Берліні було розроблено план загарбання країни ("Грюн"); приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посла у Празі.

Враховуючи настрій народу, уряд Чехословаччини 20 травня 1938 р. оголосив часткову мобілізацію. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змушений був відступити. Однак становище Чехословаччини було вкрай ускладнене позицією її захід­них союзників. Уряди Великої Британії, Франції, США від самого початку кризи домагалися капітуляції Чехословач­чини перед агресором. 22 квітня 1938 р. французький уряд повідомив Чехословаччину, що Франція не зможе подати їй допомоги в разі нападу Німеччини і що не варто також розраховувати й на допомогу Великої Британії. Західні країни наполегливо радили урядові Чехословаччини піти на поступки гітлерівцям. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більш 50% насе­лення. Американські дипломати заявляли, що США нічого не робитимуть з приводу цього питання, визнаючи за Німеччиною свободу дій у Східній та Південно-Східній Європі. У червні 1938 р. глава судето-німецької партії К. Генлейн висунув нову серію вимог, виконання яких призвело б до ліквідації суверенної чехословацької держави.

Правлячі кола Чехословаччини під тиском Великої Британії, Франції і США вирішили капітулювати й прий­няти пропозиції генлейнівців. У відповідь у Чехословаччині розпочався загальний страйк. За узгодженням з Берліном Польща і Угорщина також висунули претензії до Чехословаччини. СРСР заявив польському урядові, що у разі нападу Польщі на Чехословаччину радянсько-польський пакт про ненапад буде денонсовано.

25 вересня радянський уряд повідомив уряд Франції, що ЗО стрілецьких дивізій наблизилися до західного кордону СРСР, авіацію й танкові частини приведено до бойової готовності. Одначе всі зусилля врятувати Чехословаччину і мир у Європі не були підтримані західними державами, а керівники самої Чехословаччини не звернулися по допомогу до СРСР. У ці дні президент США Ф. Рузвельт звернувся до Гітлера із закликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Однак послання було складене у вкрай м'яких тонах, і втручання США, за словами американського істори­ка Ф. Санборна, "зіграло роль головного вмиротворювача".

Долю Чехословаччини було вирішено на Мюнхенській конференції 29-30 вересня 1938 р. У конференцій брали участь Гітлер, французький прем'єр Далад'є, лідер фашист­ської Італії Муссоліні та британський прем'єр-міністр Чемберлен. Чехословацьку делегацію було запрошено ли­ше для того, щоб вислухати вирок.

Мюнхенська угода передбачала передачу Німеччині у термін з 1 по 10 жовтня 19.38 р Судетської області Чехо­словаччини зі всіма спорудами і укріпленнями, фабрика­ми, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення (1/5 частина території, майже 40% промислового потенціа­лу), задоволення за рахунок Чехословаччини протягом З місяців територіальних вимог Польщі та Угорщини, "гаран­тію" учасниками угоди нових кордонів Чехословаччини.

ЗО вересня чехословацький уряд прийняв без згоди Національних зборів умови Мюнхенського договору. Пре­зидент Бенеш залишив свій пост і емігрував до Великої Британії, його місце посів колишній австрійський чинов­ник Є. Гаха.

Угода, підписана в Мюнхені, була одним з найбільш яскравих проявів політики "вмиротворення", що провади­лася напередодні Другої світової війни й остаточно роз­в'язала руки нацистським агресорам Нав'язана Чехосло­ваччині силою, у порушення норм міжнародного права і законів Чехословаччини, Мюнхенська угода стала важли­вою віхою у підготовці війни. Згідно з договором між ЧРСР і ФРН (грудень 1973 р.), його учасники вважали Мюнхенську угоду, "маючи на увазі свої взаємні відносини згідно і нинішнім договором, нікчемною"

Так було покладено початок ліквідації чехословацької держави. До початку Другої світової війни залишалися лічені місяці.

Запитання і завдання

1. Як ставилися країни Західної Європи до експансії Італії в Ефіопії? Чим можна пояснити таке ставлення ?

2. Які задачі прагнула вирішити Японія, приймаючи "Ос­новні принципи національної політики"?

3. Складіть план доповіді "Агресія Японії у Китаї".

4. З якою метою було створено вісь Берлін— Рим—Токіо?

5. Чим, на ваш погляд, пояснюється політика вмиротворення агресорів?

6. Яку позицію займав австрійський уряд відносно "аншлюса" Австрії з Німеччиною ?

7. Які чинники та обставини призвели до Мюнхенської угоди?

8. Чому стали можливими розчленування та окупація Чехословаччини?

9. Складіть хроніку агресивних дій Німеччини, Італії, Японії у другій половині 30-х років.

Документи і матеріали