Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорні конспекти всесв історія / Підручники / Всесвітня історія (1914 - 1939).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.05.2020
Размер:
2.97 Mб
Скачать

4. Революція в Туреччині

Поразка у світовій війні Німеччини, на боці якої вою­вала Османськая імперія, військові невдачі і незадоволен­ня в країні, нарешті капітуляція Туреччини у жовтні 1918 р. поклали край владі младотурків, що відстоювали цілісність імперії. Султанська імперія агонізувала, союзники анексу­вали усі її зовнішні володіння (Балкани, арабські землі). Постало питання про те, якою має бути повоєнна Туреч­чина. У ці тяжкі дні вирішення цього питання узяв на себе сам турецький народ на чолі з його новими лідерами, що відійшли від гасел младотурків і взяли за основу тезу про незалежність всієї Туреччини.

На початку 1919 р. турецька влада була надто відчутно обмежена військами Антанти, що окупували чимало тери­торій імперії і ввели свій флот до проток. У травні 1919 р. на додаток до цього Греція окупувала Ізмір і прилеглі території. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил, який мав спочатку стихійний характер. Повсюдно почали вини­кати партизанські загони, товариства захисту прав місцевого населення, на чолі яких стояли, як правило, представники патріотичної інтелігенції та офіцерства.

У 1919 р., спочатку в липні в Ерзерумі, а потім у вересні в Сівасі, відбулися один за одним два конгреси цих това­риств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою. Документи конгресів закликали країну до боротьби за незалежність й проти окупантів, а султана до створення нового кабінету. В жовт­ні було скликано знову обраний парламент, що прийняв "Національну обітницю", тобто Декларацію незалежності Туреччини, яка містила заклики до знищення всіх пере­шкод для розвитку країни, включаючи передусім привілеї держав Антанти.

У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно вистуцив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.

Такий перебіг подій викликав зливу обурення по всій країні. На хвилі національно-патріотичного піднесення в квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ), до яких було включено й 105 членів розігнаного парламенту, що втекли зі Стамбула. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша, котрий проголосив новий орган влади єдиною за­конною владою Туреччини.

Ататюрк Мустафа Кемаль (1880-1938 рр.) — турець­кий державний політичний і військовий діяч, за­сновник і перший президент Турецької республіки. Прізвище Ататюрк ("батько турків") отримав від Ве­ликих Національних Зборів Туреччини 1934 р. при запровадженні прізвищ. Народився у Солоніках у родині дрібного торговця лісом. 1904 р. закінчив Стамбульську академію генерального штабу в чині капітана. Перебуваючи на військовій службі в Сирії (1905-1907 рр.) і Македонії (1907-1909 рр.), брав участь у младотурецькому русі, але після младотурецької революції 1908 р. відійшов від комітету "Єд­нання і прогрес". У квітні 1909 р. очолив штаб "Армії дії", що придушила заколот Абдул-хаміда II. Брав участь в італійсько-турецькій війні (1911-1912 рр.), 2-й Балканській війні (1913 р.). У 1913-1914 рр. військовий аташе в Болгарії. У роки Першої світової війни відіграв видатну роль в обороні Дарданелл (1915 р.); 1916 р. отримав чин генерала і звання паші. 1919 р. Кемаль очолив національно-патріотичний рух у країні, що дістав за його ім'ям назву "кемалістського".

Створений ВНЗТ уряд на чолі з Кемалем ужив ряд енергійних заходів для зміцнення своєї влади. Першою дипломатичною акцією його було звернення за підтрим­кою до Радянської Росії, яка виявила готовність допомог­ти. Услід за тим, у відповідь на інтервенцію грецьких військ до Анатолії, турки почали успішну воєнну кампа­нію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервен­тів. Успіхи кемалістської революції переплутали всі карти держав Антанти. Умови нав'язаного султанові 1920 р. ка­бального Севрського договору було переглянуто. Зрештою на конференції у Лозанні було визнано незалежність Ту­реччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою. Щоправда, тиск ісламського духовенства ви­явився у тому, що представника султанської династії Абдула-Меджида II було офіційно проголошено "Халіфом всіх мусульман", але у березні 1924 р. було ліквідовано й халі­фат.

5. Політична діяльність Ататюрка

Ситуація, що склалася внаслідок національно-патріо­тичного піднесення, й величезні успіхи революції, що зуміла добитися незалежності, а також успішно протистоя­ти натиску держав, — все це створило Кемалю величезний авторитет у країні. Спираючись на цей авторитет, лідер революції і керівництво створеної ним 1923 р. Народно-республіканської партії (НРП) приступили до серії рішу­чих і радикальних перетворень, що тривали понад 10 років (1923-1934 рр.) і великою мірою змінили як традиційну структуру країни, так і її зовнішній вигляд.

За конституцією, що була прийнята 1924 р., Туреччина проголошувалася республікою на чолі з президентом, яко­му було надано велику владу. Вищим органом влади був однопалатний меджліс, з депутатів якого президент при­значав прем'єра, котрий укомплектовував кабінет мініс­трів. Вибори до парламенту були двоступеневі за мажори­тарною системою. Жінки спочатку до участі у виборах не допускалися; з 1930 р. їм надавалося право обирати і бути обраними до муніципальних органів влади, а пізніше (1934 р.) також і до меджлісу. Конституція декларувала всі головні демократичні права і свободи, що було дуже важ­ливо в справі трансформації традиційної ісламської струк­тури. У цілях централізації управління змінилася адмініс­тративна структура: країну було розбито на округи (вілайєти), тоді як колишні вілайєти-губернії були скасо­вані.

Серія реформ президента Кемаля була пов'язана з відділенням держави від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками, за винятком державної служби. Спе­ціальні закони передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення. Вводився грома­дянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латині­зована абетка замінила арабську й полегшила навчання в численних заново створених вузах і середніх школах. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У галузі економіки усю турботу щодо розвитку національного капіталу взяла на себе держава. Державне регулювання економіки поєднувалося зі створенням умов для приватнопідприємницької діяльності. Турецький уряд приступив до ліквідації іноземних концесій, що частково були анульовані, частково викуплені. До центрального республіканського банку перейшло від відкупленого Оттоманського банку право емісії. Уряд взяв у свої руки будівництво нових залізниць, портів, промислових підприємств. Було встановлено більш високі митні тарифи, що захища­ли молоду промисловість країни від іноземної конкуренції. Офіційно скасовувалися пільги європейського капіталу. В сільському господарстві було проведено податкові рефор­ми й створено умови для підвищення товарності сільсько­господарських продуктів, передусім тютюну і бавовни.

Зворотною стороною нової економічної політики був жорсткий режим у сфері праці, включаючи точну регла­ментацію праці на державних підприємствах, відсутність або заборона діяльності вільних профспілок (їх замінювали державні), а також заборона вільної діяльності опозицій­них партій. Політика НРП і Кемаля не могла не викликати опору різних кіл суспільства як справа, так і зліва, що не вписалися до нововведень і мало що отримали від пере­творень.

Разом з тим Турецька республіка на чолі з її першим президентом М. Кемалем Ататюрком у 20-30-ті рр. досягла відчутного прогресу й вийшла на передові позиції серед країн Азії.