4. Прояви економічної депресії

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився наприкінці 1930 р. глибокою кризою, що настала пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих лід час війни районів, отри­манням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень ("лінії Мажіно"). Спад промислового виробниц­тва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у США або Німеччині, але тривалішим, ніж в інших країнах За­ходу.

У розвитку кризи у Франції можно помітити два куль­мінаційні пункти — 1932 р. і 1935 р. У 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% порівняно з найвищим рівнем 1930 р. 1935 р. промислове виробниц­тво на 46% відставало від рівня 1930 р. Імпорт і експорт скоротилися на 65% від рівня 1930 р. Фактично половина робітничого класу потерпала від повного або часткового безробіття.

Криза дуже згубно позначилася на стані сільськогоспо­дарського виробництва. Ціни на сільгосппродукти змен­шились удвічі. Утворилися "ножиці" цін. Сільськогоспо­дарське виробництво стало збитковим. Розорення загрожувало передусім дрібним фермерам. Швидкими тем­пами відбувалося розорення дрібних торговців, ремісни­ків, власників невеликих підприємств. Злидні чекали на багатьох пенсіонерів, колишніх фронтовиків, частину інте­лігенції, що втратили звичні умови існування. У дещо кращому становищі опинилися робітники державних під­приємств, що отримували дотації від держави.

Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Вони вважали за необхідне ство­рити органи державного економічного контролю і плану­вання. Соціалісти вважали за необхідне націоналізувати банки і поставити їх під державний контроль, створити органи управління і регулювання, фіксувати ціни і рівень зарплати, скоротити робочий день та надати робітникам відпустки. Фашистські організації, що діяли у Франції, закликали до абсолютної централізації влади та економіки й запровадження диктаторських засобів управління.

На виборах 1932 р., коли невдоволення політикою правих кабінетів досягло апогею, перемогу здобув блок соціалістів та радикалів. Проте і в 1932-1934 рр. тривала часта зміна кабінетів нового блоку. За цей час при владі побувало 5 урядів лівих партій, що підкреслювало неста­більність обстановки в країні.

5. Прихід до влади і політика уряду Народного фронту

У другій половині 30-х років у Франції, як і в Іспанії, виникло нове політичне явище: до влади прийшов уряд Народного фронту, що представляв ліві політичні партії. В країні реально наростала загроза фашизму — наслідок криз, нестабільності, неспроможності республіканців, ра­дикалів, представників інших кабінетів кардинально вирі­шити проблеми, що постали перед країною. Французькі фашистські організації не були класичними партіями, а являли собою воєнізовані ліги.

Найбільші фашистські ліги — "Бойові хрести" полков­ника де ля Рока (350 тис. членів), "Французька дія" (60 тис. членів) та їхні юнацькі та спортивні філії — володіли великою кількістю зброї (аж до літаків) і не мали потреби у грошах. Вони отримували субсидії навіть зі спеціальних урядових фондів, а багато міністрів або таємно належали до фашистських організацій, або були тісно з ними пов'язані. 1934 р., користуючись підтримкою уряду Деладьє, французькі фашисти зробили спробу державного перевороту.

Фашистський путч буквально сколихнув Францію. По­чалися масові антифашистські демонстрації, організовані комуністами та соціалістами. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів розпочався політичний страйк з вимогою забо­рони фашистських організацій, до якого приєднались і комуністи. Влітку того ж року вони підписали пакт про єдність дій, 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. Г4 липня 1935 р., у день, коли була здобута Бастілія, було проведено спільну демонстрацію. її очолили Леон Блюм, Моріс Торез і Едуар Даладьє — лідери соціалістів, комуніс­тів і радикалів. 1936 р. ці партії розробили спільну програ­му й, одержавши на виборах 330 з 612 місць у Палаті депутатів парламенту, дістали право формувати уряд Фран­ції — уряд Народного фронту.

На шляху до цієї єдності було багато труднощів, серед них найголовніша — традиційно ворожі стосунки між соціалістами та комуністами. Соціалісти відкрито відкида­ли курс на революцію й рішуче виступали проти диктатури пролетаріату. Проте прихід фашистів до влади в Німеччині, розгром там як комуністів, так і соціал-демократів, наочно довели згубність подальшої конфронтації.

Все це зробило можливим прихід до влади 1936 р. уряду Народного фронту на чолі з соціалістом Леоном Блюмом. Комуністи до уряду не ввійшли, однак оголосили про його підтримку в парламенті. Прихід до влади уряду Народного фронту позначився хвилею страйків. Робітники вимагали підвищення зарплати, надання оплачуваних від­пусток та визнання профспілок. Новий уряд був змушений розпочати свою діяльність залагоджуванням найбільшого в історії Франції трудового конфлікту.

У резиденції прем'єр-міністра Франції — Матіньйонському палаці — було досягнуто угоди між Загальною конфедерацією праці та Загальною конфедерацією під­приємців. За цією угодою страйк припинявся, заробітна плата підвищувалася, підприємці зобов'язувалися укласти колективний договір з профспілками.

Влітку 1936 р. французький парламент прийняв 133 закони, великою мірою реалізувавши програму Народного фронту. Було заборонено фашистські ліги, прийнято зако­ни про 40-годинний робочий тиждень, про щорічну дво­тижневу оплачувану відпустку, збільшено пенсії й до­помогу безробітним, підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлено контроль над Французьким банком і залізницями. Однак всередині Народного фронту зріла незгода. Комуністи і частина со­ціалістів вимагали повної заборони фашистських організа­цій, хоч це були ліги, хоч партії. Л. Блюм не вважав за можливе порушувати конституцію, у якій партіям надава­лись однакові права.

Тим часом економічне становище країни погіршувало­ся. Побоюючись збільшення податків, капіталісти почали переказувати кошти за кордон. Зростання прибутків при­звело до інфляції, почався "товарний голод". Економіка так і не вийшла на докризовий рівень, що серйозно загост­рило суперечності всередині Народного фронту, спричи­нило масову зневіру. Криза Народного фронту стала оче­видною. У червні 1937 р. Л. Блюм пішов у відставку, а наступного року Народний фронт припинив своє існу­вання.

Діяльність Народного фронту передусім була спрямо­вана проти фашизму і загрози його приходу до влади. Ці завдання були виконані, хоча фашизм не було викорінено. Соціально-економічна політика Народного фронту була досить результативною та послідовною. На довгі роки вона залишалася своєрідним еталоном вирішення численних проблем, що виникають у країні.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте, як Перша світова війна вплинула на економічний розвиток Франції.

2. Вкажіть партії і організації, що вплинули на піднесення робітничого руху.

3. Чим можно пояснити високі темпи промислового роз­витку у 1924-1929 рр.?

4. Як економічна криза відбилася на:

°промисловому виробництві?

° сільському господарстві?

° політичній стабільності?

5. Поясніть причини приходу до влади Народного фронту.

6. Чим було викликано розпад Народного фронту? Відповідь аргументуйте.

Документи і матеріали