2. Страйкова боротьба

Профспілковий рух розвивався на тлі безперервного страйкового руху. Хоча після бурхливого підйому перших повоєнних років, коли страйкувало багато мільйонів робітни­ків, кількість страйкарів почала різко скорочуватись. Якщо у 1919-1922 рр. середньорічна кількість учасників страйків у десятці найбільш розвинених країн (США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії, Австрії, Швеції, Канаді) становила 7,8 млн., то в 1924-1926 рр. вона скороти­лася до 2,9 млн., а у 1927-1929 рр. — до 1,1 млн. чоловік. Змінився й характер руху страйкарів: економічні вимоги його учасників тепер рішуче переважали над політичними.

У роки світової економічної кризи (1929-1933 рр.), коли кількість безробітних перевищила 26 млн. й відбулося не лише відносне, але й абсолютне зубожіння трудящих, страй­ковий рух спалахнув з новою силою. Головна вимога страй­ків того часу — поліпшення економічного становища трудя­щих, збереження і розширення їхніх соціальних прав. У 15 провідних західних країнах відбулося біля 20 тис. страйків, у яких брало участь 10 млн. чол. Найбільш активно страйко­вий рух розвивався у СІЛА, Німеччині, Франції, Великій Британії. В 20-30-ті рр. профспілки активно брали участь у боротьбі за соціальне забезпечення. У Німеччині, Франції, Італії, Швеції, Бельгії та інших країнах промислові робітники домоглися запровадження 8-годинного робочого дня. У Франції 1936 р. урядом Народного фронту було запровадже­но закон про 40-годинний робочий тиждень. У деяких краї­нах (США, Великій Британії та ін.) 8-годинний робочий день було запроваджено в окремих галузях промисловості за ко­лективними договорами. Закони й угоди про 8-годинний робочий день часто порушувалися, а в таких країнах як Італія і Німеччина були згодом, після приходу до влади фашистів, скасовані, Профспілки інколи домагалися збільшення зар­плати, що, однак, часто зводилося нанівець масовим безро­біттям, інфляцією, податками.

3. Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціаліс­тичний робітничий Інтернаціонал

Після завершення світової війни соціал-демократи зро­били спробу відновити II Інтернаціонал. У лютому 1919 р. вони скликали з цією метою конференцію в Берні. На ній було підтримано плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених Паризькою конференцією. Єв­ропейські соціалісти вітали пролетарські революції в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині, але більшістю голосів засу­дили вимогу встановлення диктатури пролетаріату і заяви­ли про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ та парламентської демократії. Було навіть здійснено спро­бу направити до Радянської Росії делегацію, щоб на місці познайомитися з економічними й політичними умовами здійснення пролетарської диктатури. Проте в зв'язку з громадянською війною та іноземною інтервенцією поїздка не відбулася.

У червні 1920 р. на конгресі у Женеві було організацій­но оформлено Соціалістичний Інтернаціонал. Найбільший вплив у ньому мали англійські лейбористи та німецькі соціал-демократи. Головним протиріччям в існуючому су­спільстві члени Соцінтерну вважали протиріччя між де­мократією і диктатурою, виступали з вимогою захисту парламентської демократії.

У лютому 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій, яким "21 умова" фактично перекривала можливість вступу до Комінтерну, створили своє Міжнародне об'єднання соціалістичних партій. Ленін назвав це об'єднання "Двохполовинний Ін­тернаціонал", підкреслюючи цим, що центристи займають проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. На конференції члени Віденського Інтернаціоналу визнавали теоретичну необхідність соціалістичних революцій, але вважали, що у той час здійснити їх на Заході було практич­но неможливо.

1922 р. було здійснено спробу об'єднання трьох Інтернаціоналів, За пропозицією "Двохполовинного Інтернаціо­налу в квітні відбулася конференція в Берліні, куди прибула й делегація від Комінтерну в складі К. Радека, М. Бухаріна, К. Цеткін та ін. Учасники зустрічі домовилися про деякі спільні виступи робітників і орієнтувалися на відновлення єдиного пролетарського фронту в усіх країнах у національ­ному і міжнародному масштабах. Було навіть створено трьохсторонній "комітет дев'яти". Щоправда, представники II Інтернаціоналу вимагали від Комінтерну трьох зу­стрічних кроків: не виносити смертних вироків на су­довому процесі у справі 47 есерів; допустити на цей процес представників всіх трьох Інтернаціоналів; вивести Червону Армію з Грузії, де вона вела бої проти меншовицького уряду. Дві Перших умови делегація Комінтерну прийняла. Однак через тиждень було опубліковано статтю Леніна "Ми заплатили надто дорого", де він, не закликаючи розір­вати досягнуту угоду, заявив, що єдиний фронт треба використати для переконання робітничого руху в непра­вильності реформістської і правильності більшовицької, революційної тактики. Після цього угода розпалася і чима­ло партій II і "Двохполовинного" Інтернаціоналів виріши­ли скликати всесвітній конгрес без участі комуністів.

Під час Гамбурзького конгресу в травні 1923 р., в якому взяли участь представники 43 партій з ЗО країн, відбулося офіційне об'єднання двох Інтернаціоналів, і на основі злиття Соцінтерну та "Двохполовинного Інтернаціоналу" утворився Соціалістичний робітничий Інтернаціонал. У програмних документах цієї організації було сформульовано ідею покра­щення існуючих порядків шляхом реформ. Так, відповідно до статуту Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, він об'єднував соціалістичні партії, які "вважали своєю метою заміну капіталістичного способу виробництва соціалістич­ним". Дане міжнародне об'єднання соціал-демократичних партій виступало послідовником політичної лінії II Інтернаціоналу і проіснувало весь міжвоєнний період. Партії, які входили до складу Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, користувалися підтримкою понад 25 млн. виборців. У травні 1923 р. було створено й Соціалістичний робітничий Інтернаціонал молоді, який об'єднав 33 молодіж­них спілки загальною чисельністю 250 тис. членів.

Запитання і завдання

1. Чим було викликане підсилення робітничого руху в краї­нах Європи і Америки ?

1. Визначте роль профспілок після Першої світової війни.

2. Яким чином було створено Соціалістичний Інтернаціонал?

2. Яку мету ставив перед собою Соціалістичний робітни­чий Інтернаціонал?

3. Проаналізуйте особливості профспілкового і страйкового рухів. Які вимоги висували робітники країн Європи під час страйкового руху?