1. Міжнародні суперечності на Далекому Сході й у зоні Тихого океану

Найважливішим об'єктом повоєнного мирного врегу­лювання був далекосхідний вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалася з того, що головні її суперники — СІІІА та Велика Брита­нія — були зайняті на європейському театрі воєнних дій, зміцнила свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За Версальським договором Японія отримала низку островів у Тихому океані — колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому регіоні.

Протидія США та Великої Британії була активною й наполегливою. США вимагали "інтернаціоналізації" Ки­таю під гаслами "відчинених дверей", "рівних можливос­тей"; Велика Британія обстоювала традиційний принцип розподілу Китаю на "сфери впливу".

Атмосфера відносин між США, Великою Британією та Японією була настільки складною, що у Вашингтоні й Токіо не виключали навіть можливості військового кон­флікту. Крім того, американська розвідка встановила, що військові кораблі, що будуються у Великій Британії та Японії, за своєю потужністю переважали американські. США виступали проти британо-японської угоди 1902 р. й усіма силами прагнули роз'єднати Велику Британію та Японію.

Значно посилилися британо-американські протиріччя. США наполегливо вимагали сплати боргів, атакували бри­танські сфери впливу в Китаї, висували ідею створення так званої "Асоціації націй", щоб забезпечити собі переважаю­чий вплив у світі. У цих складних політичних і диплома­тичних протиборствах розпочала свою діяльність конфе­ренція у Вашингтоні.

2. Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення

Конференція, що зафіксувала нове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь США, Велика Британія, Китай, Франція, Нідерланди, Бельгія та Португалія, були присутні також делегати, що виступали від імені британських домініонів та Індії. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, що розраховували на сприятливе для себе вирішення питання про морські озброєння і закріп­лення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихо­го океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки на конференцію не було допущено.

На Вашингтонській конференції було укладено низку важливих угод. Одну з них — "Угоду чотирьох держав (США, Великої Британії, Франції та Японії) про спільний захист сторонами, що домовляються, їхніх територіальних прав" — було підписано 13 грудня 1921 р. Угода мала на меті об'єднати зусилля проти національно-визвольного руху народів тихоокеанських островів та Далекого Сходу.

Під тиском американської дипломатії передбачалася також ліквідація британо-японського союзу, що був скеро­ваний проти інтересів США у Тихоокеанському басейні. Проти цього союзу виступали й британські домініони (насамперед, Канада), які мали побоювання щодо зміц­нення Японії за рахунок Китаю.

Угода п'яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії), підписана 6 лютого 1922 р., була скеро­вана на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їх співвідношень на користь США. Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь у США висунули вимоги про побудову військового флоту, здатно­го протистояти флотам Великої Британії та Японії разом узятим. На корабельнях США було закладено велику кіль­кість лінкорів, крейсерів та інших кораблів. Не бажаючи втрачати своєї морської переваги, Британія на конференції пішла лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових суден — лінкорів та авіаносців, що з розвитком підводного флоту та авіації втратили своє вирішальне зна­чення. Вашингтонська конференція встановила для Вели­кої Британії, США, Японії, Франції, Італії таку пропорцію лінійних кораблів: 5:5:3:1,75:1,75. Було прийняте рішення, згідно з яким заборонялося будувати лінкори водотоннаж­ністю понад 35 тис. т. Справа у тому, що США поки що відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі тоннажністю 35 тис. т не могли пройти крізь Панамський канал.

Успіх американців полягав і в тому, що вони змусили Британію зректися давнього правила, за яким її флот мав бути рівним флотам інших найсильніших морських дер жав. Зрозуміло, що угода "п'яти держав" не усунула проти­річ між ними, хоча й змінила співвідношення сил на користь США.

Угода "дев'яти держав" (США. Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню принципу відчине­них дверей у Китаї та скерована проти домагань Японії на монопольне панування на морі. її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї. Напередодні Вашинг­тонської конференції та в період її діяльності японське керівництво зробило спробу зміцнити своє становище в Китаї; його агентура у Пекіні в грудні 1921 р. змусила піти у відставку китайський уряд, що перебував під англо-американським впливом. Новий уряд Китаю зайняв на конфе­ренції прояпонську позицію. Натомість китайська делега­ція відмовилася коритися інструкціям свого уряду. Японія була змушена евакуювати війська з кількох територій Китаю, однак у Токіо і далі наполягали на "спеціальних інтересах" у Китаї та відхилили вимоги Китаю про виве­дення японських військ з Південної Маньчжурії. "Угода дев'яти", крім того, проголошувала суверенітет та ціліс­ність Китаю. Великі держави взяли на себе зобов'язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотриму­ватись принципів "відчинених дверей" та "рівності можли­востей".

Вашингтонська конференція продемонструвала зрос­тання впливу США у міжнародних відносинах та у Тихо­океанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, що склалася внаслідок зустрічі у столиці США, була нестій­кою. Вже в ході самої конференції США зробили заяву про недостатність японських поступок у Китаї. Японія відразу ж після закінчення конференції стала на шлях перегляду рішень, що створювало новий, небезпечний осередок май­бутньої конфронтації на Далекому Сході.