2. Створення Ліги Націй

Створення Ліги Націй американський президент В. Віль

сон вважав попередньою умовою ведення переговорів. Необхідність створення всесвітньої організації держав, по­між обов'язків якої були б контроль за дотриманням між­народного права, запобігання війнам та забезпечення не­залежності всіх народів світу, президент СІЛА висловив у 14-му пункті програми повоєнного мирного врегулювання. Він зображував Лігу Націй як єдиного гаранта майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував вирішити через Лігу Націй питання про колишні володіння Османської імперії та долю німецьких колоній.

Його пропозиції наштовхнулися на заперечення, особ­ливо з боку британських делегатів. На засіданнях Ради десятьох точилися нескінченні суперечки. Поширилися чутки, що Вільсон збирається залишити конференцію. "Здавалося, що все пішло нанівець", — занотував напри­кінці січня помічник президента. Насилу вдалося узгодити компромісний проект Ліги Націй.

Головними цілями нової організації, згідно зі статутом, вважалися "розвиток співробітництва між народами та га­рантія миру й безпеки". Однак сенат США узяв курс на самоізолювання від європейських справ і відмовився рати­фікувати угоду про вступ США до Ліги. Без економічної й військової міці США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією. Провідну роль в її діяльності відіграли Вели­ка Британія та Франція. Протягом 20-30-х рр. представни­ки 42 держав щороку збиралися на Асамблеї Ліги, однак вона так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів, хоча стаття 16 Статуту перед­бачала можливість застосування Лігою Націй економічних і військових санкцій проти них.

3. Версальський договір з Німеччиною

У квітні було завершено розробку договору з Німеччи­ною, її делегацію було викликано до Парижа для вручення тексту договору. Спроби німецьких делегатів будь-що за­перечувати було відхилено.

Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну, було підписано у Версалі (18км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччиною, що зазнала поразки у цій війні, з одного боку, та переможцями, "союзника­ми та державами, що об'єдналися" — США, Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болі­вією, Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватема­лою, Таїті, Хіджазом, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сер-бо-хорвато-словенською державою, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм, з іншого.

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки США не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Замість Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей про Лігу Націй.

Версальський договір набув сили закону 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією.

Версальський мирний договір складався з 440 статей одного протоколу. Він поділявся на 15 частин, які, у свою чергу, були поділені на відділи.

Кордони Німеччини, відповідно до статей договору, зазнали значних змін. Французькі провінції Ельзас і Лота­рингія, загарбані Німеччиною 1870 р., передавалися Фран­ції. До неї також перейшли копальні у Саарській області. Союзники окуповували ліве узбережжя Рейну на 15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній деміліта­ризації. Бельгії дісталися округи Ейпен і Мальмеді. До Данії переходила північна частина Шлезвігу. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії, Гданськ (Данциг) ставав "вільним містом" під урядуванням Ліги Націй. Німецькі колонії Того й Камерун перейшли до Великої Британії та Франції. Велика Британія отримала також Танганьїку (ко­лишню німецьку Східну Африку), Бельгія — Руанду та Бурунді. За Японією було закріплено Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу та концесія у Шаньдуні.

За Версальським договором, винуватцями у війні було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покла­дено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд. золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Версальський договір забороняв загальну військову по­винність у Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію. Чисельність армії, що скликалась на добровільних засадах, не повинна була пере­вищувати 100 тис. чол.