2. З меморандуму німецького уряду, врученого

7 Березня 1936 р. Урядам Франції, Великої Британії,

Італії та Бельгії (витяг)

"Уряд імперії в ході переговорів останніх років завжди підкреслював, що він бажає дотримуватись і виконувати всі зобов 'язання, що виходять з Рейнського пакту, оскільки інші Сторони, що домовляються, готові зі свого боку дотримува­тися цього пакту. Ця природна умова може вважатися порушеною Францією. Франція відповіла на дружні пропозиції та найкращі запевнення, що повторювалися Німеччиною, порушенням Рейнського пакту у вигляді укладання військово­го пакту з Радянським Союзом, спрямованого виключно про­ти Німеччини.

Локарнський пакт втратив внутрішній сенс і практично перестав існувати. Тому зі свого боку Німеччина не вважає себе більше зв'язаною цим пактом, що перестав існувати. Німецький уряд нині змушений враховувати нову ситуацію створену цим фактом, ситуацію, яка ускладнюється тим, що франко-радянський пакт доповнюється в точності пара­лельним союзним договором між Чехословаччиною та Радян­ською Росією. В інтересах природного права нації захищати свої кордони і зберігати свої засоби оборони німецький уряд знову встановив, починаючи з сьогоднішнього дня, свій повний і необмежений суверенітет у демілітаризованій Рейнській зоні.

Запитання до документа

1. Проаналізуйте зміст цього меморандуму. Чим пояснює уряд Німеччини окупацію Рейнської області?

2. Які цілі переслідувала Німеччина, вступаючи до Рейн­ської демілітаризованої зони?

Виникнення двох вогнищ війни

1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю

У роки Першої світової війни та у повоєнний період Японія зміцнила свої позиції на Азіатському континенті та у басейні Тихого океану. Війна та колоніальні загарбання протягом десятиріч були основними віхами японської істо­рії. Короткочасні перерви між війнами слугували головним чином для ліквідації наслідків минулої війни й підготовки до наступної. Масштаби війн кожного разу ставали дедалі більшими. Це визначало значну роль мілітаризму в житті держави, вплив його на зовнішню і внутрішню політику.

Головними суперниками Японії на шляху встановлен­ня гегемонізму в Азії були СІЛА і Велика Британія. Відомо, що СІЛА ще 1924 р. розробили план воєнних дій проти Японії під назвою "Оранжевий план". Він залишався в силі до 1938 р. Сутність суперечностей між Японією, з одного боку, і Великою Британією та США — з іншого, великою мірою визначила боротьба за встановлення політичного й економічного панування у Китаї. На думку японських правлячих кіл, 1931 р. створилася сприятлива внутрішня і міжнародна обстановка для здійснення загарбницьких планів.

Першим об'єктом нападу став Північно-Східний Ки­тай. На його частку припадало 93% видобутку нафти, 79% вироблення заліза, 55% видобутку золота, 41% залізничних колій, 37% запасів залізної руди і 37% зовнішньоторгового обороту Китаю. Правлячі кола Токіо розраховували на розуміння Заходом акції по загарбанню Північно-Східного Китаю, завдяки якій Японія опинялася у прямому прикор­донному межуванні з СРСР.

Японська промисловість швидко переходила на вій­ськові рейки, розгорталися нові галузі військового вироб­ництва, налагоджувався масовий випуск озброєння й боєприпасів. Пріоритет віддавався авіа- і танкобудуванню. Зводилися нові військово-морські судноверфі. Паралельно створювався комплекс допоміжних галузей хімії, металур­гії, кольорових, легких і рідкісних металів.

Докладний план загарбання Маньчжурії опрацьовував­ся в штабі Квантунської армії влітку 1931 р. Привід для початку агресії шукали недовго: 18 вересня 1931 р. непода­лік Мукдена на Південно-Маньчжурській залізниці япон­ська агентура здійснила диверсію, — незначні пошкодження, завдані вибухом, стали "підставою" для окупації японськи­ми військами всієї Південної Маньчжурії. У тримісячний строк Маньчжурія опинилася в руках агресора. Проте це виявилося результатом не стільки високої боєздатності армії самураїв, скільки відсутності серйозного опору з боку китайських військ. Проголосивши створення на території Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоуго на чолі зі скинутим 1912 р. імператором Пу І, Японія фактично перетворила цю економічно розвинену територію на свою колонію. В січні 1932 р. Японія зробила спробу захопити Шанхай. Однак дії військ і населення, а також протести конкурентів (США, Великої Британії, Франції) примусили японську армію відійти.

Після завоювання Північно-Східного Китаю підбадьо­рена своїми успіхами Японія 27 березня 1933 р. офіційно вийшла з Ліги Націй. Навіть ця міжнародна організація розглядалася в Токіо як перешкода на шляху здійснення експансіоністського курсу.

Ліга Націй за проханням Китаю створила спеціальну комісію для вивчення цієї проблеми. Комісія рекоменду­вала вивести японські війська з Маньчжурії і передати її під міжнародний контроль. Японська армія тим часом почала просування вглиб території Китаю. Однак передба­чені на цей випадок санкції проти Японії так і не було застосовано. З'явився перший прецедент безкарності агре­сора.

Окупація Маньчжурії виявилася порушенням росій­сько-японського Портсмутського договору 1905 р. Просу­вання японських військ на північ безпосередньо погрожу­вало безпеці СРСР. Радянський Союз запропонував Японії укласти пакт про ненапад, одначе японська сторона відпо­віла відмовою, мотивуючи своє рішення тим, що момент для його укладення ще не визрів. Вище військово-політич­не керівництво Японії, ставши на шлях агресії проти Ки­таю і підготовки до війни проти СРСР, США і Великої Британії, всіляко підвищувало міць збройних сил, ство­рюючи плацдарми і військово-морські бази.